Люборацькі - Свидницький А. П.

Дали йому гребінця. Як зовсім причепуривсь, тоді каже:

- Ну! теперя что? брав маладец?

- Нічого сєбє,- озвавсь о. Яким.

- Вестимо ничаво! А девкам-та тваим палюблюсь?

- Це вже побачимо.

- Нут-ка показывай их и побачим. Мой дядя, владыка то исть, изволил пахвалить их,- хараши, мол, бери,- гаварит.

Відхилив о. Яким двері в сіни і гукнув:

- Ганно!… і ти Мотре! ходіть сюди!

- Вот те и девки,- каже він Тимосі, як ті ввійшли.

- Энта ведь служанки-та?

- Тебе ж девок нужно было?

- Нету! ты мне поповен покажи!

- А то в нас панянки звуться!

- Так панянков показывай! Все одно - хлеб и пирог.

Зареготали дівчата і пішли в пекарню, а о. Яким у валькир.

- Гей! дівчата! - сказала паніматка панянкам, як ото пішла в валькир, регочучись,- вона аж до сестрів прийшла.- Гей, дівчата! - каже,- прислав вам владика богослова!

- С-с! - засичала Орися і закрила лице руками; а Мася байдуже:

- То не для мене,- каже вона.- А гарний він? - запитала.

- Такий гарний, що куди! - заговорила паніматка,- ось ідіть подивіться.

Кинулись вони всі три - бо й Текля побігла - і дивляться в двері. Тимоха якраз личаки скидав.

- Оце-о? - питає Мася.

- Він самий,- відказала паніматка.

- А хай же йому все зле та нехрещене!.. оце богослов?

- Таже богослов!

І почали кихкать всі чотири.

- Це твій,- каже Мася Орисі.

- Ні, це твій, бо ти старша,- озвалась Орися.

- Ні,- показала паніматка на Теклю,- це її буде!

- А хай він скрутиться! - озвалась ця,- це Масин! а я ще мала.

- Ні, твій,- озвалась Мася,- а я за богослова не піду.- Засоромилась Текля і пішла, а ті регочуться. Як чують, о. Яким іде. Вони й шурнули далі, аж не потовпляться в двері.

- Куди ви? куди? - заговорив панотець.- Прибирайте-но ся та виходьте!

- Що там таке? - заговорила стара, йдучи насупроти.

- То архирей богослова прислав,- каже о. Яким.

- Господи, слава тобі! - заговорила вона, хрестячись, і додала: - Покійні татуньо було все кажуть нам: якби ви, діточки, в монастир пішли, то лучче б було: зійде син божий судити, то з чим перед його станете? от і я вам, діточки мої, раїла б у монахині. Що вам з того віддання? отак бідувати, як я? Та ще якби лиш це! А то смерть зближається, а я ніколи за тими клопотами не вспіла і богу щиро помолиться. Господи-господи! - закінчила,- недурно покійні татуньо було розказують, що женські душі скакатимуть у пекло, як іскри з кременя від доброго кресала. Або ж дітлахи не допечуть? Проклинаєш, то й пробиваєш дорогу в пекло, та ще й на саме дно. Господи-господи, прости мене! - заговорила далі, звівши очі догори.

Довго панянки не хотіли виходити, а найбільше Мася; та о. Яким як почав, як почав, що так не годиться, бо прогнівите владику, то вони й почали збиратись.

- Я вийду до його,- каже Мася,- але чорта з’їсть, що за його вийду!

- А я, думаєш, вийду за його? - каже Орися.

- Он хто вийде за кацапа,- показала Мася на Теклю,- бо й мовчить,- каже.

- Та хай він сказиться! - озвалась Текля.- Що вам таке сьогодні! - І знов вийшла собі.

О. Якима вже не було тут, як панянки отак гуторили: він пішов до Тимохи.

Паніматки також не було: вона понесла закуску, та там і зосталась. Тільки поприходили дівчата з пекарні - Ганна й Мотря.

- То до кацапа так прибираєтесь? - кажуть.- Бог зна що! От би й не виходили! - І почали приставлять, як він хрестився, як сідав, роззувався, прибирався - та аж покачуються від сміху. Ввійшов о. Яким.

- Та годі вам,- каже,- виходьте вже котра; а то він почина вже сопти.

- А як зветься? - пита Мася.

- Тимоха, Єгоров син.

Аж душаться всі та пригадують.

- Чому на Єгорька? - одна каже.

- Та Єгорька єсть - Єгоров же син! Он чому не Афонька? - І почала рохкати і все, як кривляться з руських. Тимоха тим часом затирав печену курку, що на стіл подали.

От вийшла Мася, що зоря зійшла. Само собою вона не думала вийти за жодного богослова, та за Тимоху й не кажи, а вийшла тільки, щоб вчинить волю о. Якима та не прогнівить владики.

Тимоха сидів в кінці столу. Як вийшла Мася, вклонилась чи присіла - все одно, він схопивсь, аж стіл загуркотав, і прибіг до неї; так дивиться в лице, так заглядає; провів очима аж до ніг і пішов навкруги обдивляться.

Спочатку Мася оторопіла, хоч і витресувана була, а тепер відійшла, крутнулась і пішла з хати, зажарившись.

- Brutal, 115 - каже сама до себе і мало волосся не рве, що вийшла до його, та не кляне владики, ні! аж гілля гнеться!

- Ничево себе,- каже Тимоха,- только такая тощая, да, как видно, хахлуша горда́. А покажи-ка, бачка, другую.

О. Яким вже розсердився. В тій стороні українці себе не забувають і хоч що кажи, не розсердиш так, як словом хахол. За це слово готов очі видерти. Якби Тимоху не владика прислав, то знав би він, що то хахлуша, і десятому заказав би!

Та ба! Чолом муру не проб’єш! воля владики, як смерть - ні відпросишся, ні відмолишся. І пішов він по Орисю, а Тимоха став серед хати проти валькирових дверей, заклав руки за спину і жде.

Вийшла Орися. Тимоха й цю обдививсь зо всіх боків, як кобилу на торзі.

- Эта лучше! - каже.- А покажи-ка третью.- Шурнула й Орися, тільки вітер повіяв.

- Та третя ще не доросла,- озвавсь о. Яким.

- Ну, так эту, другую, отдашь за меня?

- Та не мені ж з тобою