Білозуб - Джек Лондон

Юрба заворушилась, почулися протести, що він перебив забаву. Але одразу ж ці голоси стихли, коли він на мить гнівно підвів голову до юрби.

- Гади кляті! - крикнув він, заходжуючись ізнов коло бульдога.

- Дарма силкуємось, містере Скотте, так ми нічого не зарадимо,- озвався врешті Мет.

Обоє вони спинилися і приглянулись до собак.

- Крові небагато витекло,- зауважив Мет,- до жили він ще не дістався.

- Але щомить може дістатись,- відповів Скотт.- Бачите? Знову посунувся далі.

Юнак, видимо, чимраз більше хвилювався, побоюючись за долю Білозуба. Він кілька разів з усієї сили вдарив Черокі по голові, та це ніяк на нього не вплинуло. Замахавши цурпалком свого хвоста, він ніби хотів сказати, що розуміє, за що його б’ють, але знає свої права й виконує тільки свої обов’язки.

- Може б, хтось із вас допоміг? - у розпачі звернувся подорожній до юрби.

Проте ніхто не зголосився. Затомість юрба почала докидати саркастичні зауваження й давати глузливі поради.

- Пащеку б йому якось підважити,- порадив Мет.

Скотт схопився за кобуру, що висіла в нього збоку, і, витягнувши револьвера, став протискати дуло між щелепами бульдога. Він пхав його з такою силою, що чути було, як криця скрипіла об стиснені зуби. Обоє, юнак і погонич, стояли навколішки, нахилившись над собаками.

З юрби виступив Тім Кінен і, підійшовши до Скотта, торкнувся до його плеча.

- Глядіть, не поламайте йому зубів! - загрозливо промовив він.

- Ну, то в’язи йому скручу,- відповів Скотт, запихаючи дуло далі між щелепами.

- Кажу, не поламайте йому зубів! - удруге промовив картяр, ще більше погрозливим тоном.

Але якщо він хотів налякати, то з цього нічого не вийшло. Скотт, не відриваючись від своєї праці, озирнувся й холодно спитав:

- Собака ваш?

Картяр кивнув головою.

- Ну, то йдіть розчепіть йому щелепи.

- Еге ж, балакайте,- роздратовано відказав той.- Гадаєте, я й сам би цього не зробив, коли б знаття як?

- Тоді забирайтесь геть,- була відповідь.- І не докучайте. Мені нема коли.

Тім Кінен і далі стояв на місці, але Скотт не звертав уже на нього уваги. Йому пощастило втиснути дуло крізь зуби з одного боку. Тепер він силкувався висунути його з другого боку. Домігшися цього, він почав помалу й обережно рознімати щелепи, а Мет тим часом потроху звільняв з пащеки складки Білозубової шкури.

- Держіть свого пса! - наказав Скотт власникові Черокі.

Той, слухняно нахилившись, міцно вхопився за бульдога.

- Ну, тягніть! - крикнув Скотт, і зовсім розтулюючи щелепи.

Дарма що бульдог дуже опинався, собак розтягли в різні боки.

- Заберіть його! - скомандував Скотт, і Тім Кінен поволік бульдога в юрбу.

Білозуб кілька разів пробував звестись на ноги, та намарно. Раз він навіть спромігся встати, але ноги під ним підігнулися, і він, захитавшися, знову повалився на сніг. Очі йому поскліли й напівзаплющились, щелепи розтулилися, і з пащеки висунувся вкритий брудною піною язик. Білозуб мав вигляд задушеного на смерть собаки. Мет уважно його обдивився.

- Ледве теплий,- сказав він.- Хоча ще дихає.

Красень Сміт звівся й підійшов глянути на Білозуба.

- Мете, скільки коштує добрий запряжний собака? - запитав Скотт.

Погонич, стоячи все на колінах над Білозубом, подумав хвильку.

- Триста доларів,- сказав він.

- Ну, а коли він увесь пошматований, як оцей? - запитав Скотт, штурхнувши злегка ногою Білозуба.

- Половину,- вирішив погонич.

Скотт обернувся до Красня Сміта.

- Чуєте, містере Гаде? Я беру вашого собаку й даю вам за нього півтораста доларів.

Він дістав гаманця й відлічив гроші.

Красень Сміт, не доторкнувшись до них, заклав руки за спину.

- Я не продаю,- сказав він.

- Ні, продаєте! - запевнив його Скотт.- Продаєте, бо я купую. Ось вам гроші. Собака мій.

Красень Сміт, так само тримаючи руки за спиною, трохи позадкував.

Скотт ступнув до нього й замахнувся рукою. Красень Сміт пригнувся, сподіваючись удару.

- Я маю на нього право,- запротестував він.

- Ви втратили на нього право,- відрубав Скотт.- Берете гроші чи мені знову вас ударити?

- Гаразд,- враз перелякавшись, погодився Красень Сміт.- Я беру гроші, але я протестую,- додав він.- Цей собака - цілий скарб, і я не дозволю себе грабувати, Кожна людина має свої права.

- Авжеж,- відказав Скотт, даючи йому гроші,- кожна людина має свої права. Але ви не людина, ви - гадина.

- Почекайте-но, ось лишень я повернуся до Доусона,- погрозився Красень Сміт.- Там я знайду на вас закон.

- Тільки рота роззявите в Доусоні, я зараз же вижену вас із міста! Зрозуміли?

Красень Сміт щось пробубонів.

- Зрозуміли? - гримнув розлючено Скотт.

- Так,- буркнув Красень Сміт, відступаючи.

- Що - так?

- Так, сер,- прогарчав Красень Сміт.

- Стережіться, бо вкусить! - вигукнув хтось із юрби, і на слова ці відповіли реготом.

Скотт, відвернувшись від нього, став помагати погоничеві, що порався коло Білозуба.

Глядачі розходились, але де-не-де ще стояли купками, поглядали на прибульців і розмовляли. Тім Кінен підійшов до одного гурту.

- Що воно за одно? - спитав він.

- Відон Скотт,- хтось відповів.

- А що він за птиця, цей бісів Відон Скотт?

- Та гірський інженер. Він тут свій у начальства. Коли не хочеш мати клопоту, раджу триматись якнайдалі від нього. Він запанібрата з усіма урядами тутешніми. Сам уповноважений по золотих копальнях - перший йому приятель.

- Я так і гадав, що він якесь цабе,- зауважив картяр.- Тим-то я й не зачепив його.

- Справа з ним безнадійна,- визнав Відон Скотт.

Він сидів на порозі своєї хатини й дивився на погонича. Той знизав плечима, показуючи також безнадійність. Обоє вони глянули на Білозуба, що, наїжившись і люто погарикуючи, напинав свого ланцюга й кидався на запряжних собак. Собаки вже дістали від Мета розмаїту науку, підсилену ще дрючком, і зрозуміли, що Білозубові треба дати спокій. Лежачи віддалік, вони