Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс
Містер Бамбл не зупинявся поговорити ні з дрібними крамарями, ні з іншими стрічними, що шанобливо вітали його. Він відповідав їм тільки помахом руки і не стишував своєї величної ходи, аж поки не прибув на ферму, де місіс Менн з парафіяльною турботливістю опікувалася жебрацькими дітьми.
- Щоб він провалився, цей бідл! - вилаялася місіс Менн, почувши, як хтось торсає хвіртку, і зразу здогадавшись, хто саме.- Кого ж іще принесло б у таку ранню пору! Господи, містер Бамбл, невже це ви? Боже, яка радість, яка радість! Прошу, заходьте до вітальні, сер.
Перші речення призначалися Сьюзен, а радісні вигуки привітна господиня адресувала містерові Бамблу, поки, поштиво кланяючись і догідливо всміхаючись, відмикала хвіртку й вела його до вітальні.
- Місіс Менн,- сказав містер Бамбл, не сідаючи й не гепаючись у крісло, як зробив би який-небудь мужлан, а опускаючись у нього неквапно й поважно.- Місіс Менн, бажаю вам, пані, доброго ранку.
- І я вам, сер, і я вам бажаю доброго ранку,- відповіла місіс Менн, сяючи усмішкою.- Сподіваюсь, ви добра себе почуваєте?
- Не дуже, місіс Менн,- відповів бідл.- Парафіяльне життя - не трояндове ложе, місіс Менн.
- Ох, ваша правда, містере Бамбл,- підхопила господиня, і всі жебрацькі діти хором підтвердили б її слова, якби почули їх.
- Парафіяльне життя, моя люба,- провадив бідл, стукаючи ціпком об стіл,- це суцільні турботи, неприємності й труднощі, але що поробиш: ми, громадські діячі, приречені зносити переслідування!
Місіс Менн, не второпавши, що це має означати, звела руки й співчутливо зітхнула.
- Так, місіс Менн, нам лишається тільки зітхати,- сказав бідл.
Зрозумівши, що вона не схибила, місіс Менн зітхнула ще раз, явно догодивши тим громадському діячеві, який, стримуючи самовдоволену посмішку, суворо глянув на свій капелюх і проказав:
- Місіс Менн, я їду до Лондона.
- Невже, містере Бамбл? - скрикнула, задкуючи, місіс Менн.
- Так, їду до Лондона, пані,- повторив непохитний бідл.- Поштовою каретою. Везу двох жінок з робітного дому. Суд має визначити їхнє право осідлості 37 , і рада доручила мені - мені, місіс Менн! - свідчити на сесії 38 в Кларкенвелі. І ми ще подивимось,- додав, велично випростуючись, містер Бамбл,- чи не доведеться кларкенвелським суддям підібгати хвоста після мого виступу!
- Ох, не будьте надто суворі до них, сер! - улесливо мовила місіс Менн.
- Ця кларкенвелська братія сама на це напросилася, пані,- відповів містер Бамбл.- Сама заварила кашу, тепер нехай їсть.
У цій грізній заяві містера Бамбла бриніла така рішучість, така віра в правоту своєї справи, що місіс Менн аж моторошно стало. Нарешті вона зважилася запитати:
- То ви їдете каретою, сер? А я гадала, що жебраків возять на підводах.
- Тільки хворих жебраків, місіс Менн,- відлові п бідл.- Як іде дощ, ми садимо їх на відкриті підводи, щоб вони, бува, не застудились.
- Он як! - сказала місіс Менн.
- Поштова карета заїде за цими двома, а місця ми замовили найдешевші,- пояснив містер Бамбл.- Обидві вони на ладан дихають, і ми підрахували, що квитки до Лондона обійдуться нам на два фунти дешевше, ніж похорон,- звісно, якщо мені поталанить накинути їх якійсь іншій парафії і якщо вони на зло нам не вріжуть дуба дорогою. Ха-ха-ха!
Містер Бамбл засміявся, та коли погляд його впав на трикутний капелюх, він знову споважнів.
- Ми забули про справу, моя пані,- мовив він.- Ось ваша платня за місяць від парафії.
Містер Бамбл видобув з гамана загорнуті в папір срібні монети, й на його прохання місіс Менн написала розписку.
- Щось я тут плям понаставляла,- сказала дитяча наглядачка,- але, здається, написала правильно. Спасибі, містере Бамбл, сер, я вам дуже, дуже вдячна.
Містер Бамбл ласкаво кивнув головою у відповідь на реверанс місіс Менн і поцікавився, як поживають діти.
- Благослови їх, крихіток, господи! - палко відповіла вона.- Вони в мене, любесенькі, такі здорові, що далі вже нікуди! Звісно, за винятком тих двох, що померли на тому тижні, і малого Діка.
- Невже цей хлопець і досі не одужав? - спитав містер Бамбл.
Місіс Менн похитала головою.
- Цей ваш Дік - зіпсована, свавільна, непутяща парафіяльна дитина,- роздратовано сказав містер Бамбл.- Де він?
- Зараз я його приведу, сер,- відповіла місіс Менн.- Діку, йди-но сюди!
Незабаром Діка знайшли. Місіс Менн сяк-так умила його під краном і обтерла подолом халата, після чого привела хлопця перед грізні очі бідла.
Хлопчик був худий і блідий, щоки в нього позападали, великі очі хворобливо блищали. Жалюгідні парафіяльні лахи - парадний мундир його убозтва - висіли на кощавих плечах, а руки й ноги висохли, мов у старого діда.
Маленьке створіння стояло перед містером Бамблом і тремтіло, не наважуючись звести на нього очі, боячись навіть почути його голос.
- Ану, подивися джентльменові в очі, ти, впертий хлопчиську! - гримнула на нього місіс Менн.
Дитина несміливо звела очі й зустрілася поглядом з містером Бамблом.
- Що з тобою, парафіяльний Діку? - спитав містер Бамбл, дуже доречно обравши жартівливий тон.
- Нічого, сер,- ледь чутно відповів хлопчик.
- Ще б пак! - вигукнула місіс Менн, яка, звичайно, відгукнулася на жарт містера Бамбла веселим сміхом.- Ти ж тут живеш як у бога за пазухою!
- Мені б тільки хотілось… - затинаючись, почав хлопчик.
- Отакої! - скрикнула місіс Менн.- Ти що ж, хочеш сказати, що тобі чогось бракує? Ах ти ж, підлий…
- Тихо, місіс Менн, тихо! - спинив її бідл владним помахом руки.- То чого б ви хотіли, сер?
- Я б хотів,- затинаючись, провадив хлопчик,- щоб хто-небудь, хто вміє писати, написав за мене кілька слів на папірці і щоб згорнув його,
