Жидівка - Редінг Барбара

Дістаю обіцяний вазелін (я купила): ми кохаємося саме так, забруднюючи готельні простирадла в'язкою медичною рідиною. Просиш кінчити у рот, а я не відмовляю, хоча не дуже задоволена від того, що взагалі просиш — кінчай. Ми бавимось із мотузками, проте рани, які залишаєш на тілі, ятритимуть. Плакала б, від чого стримуюсь. Коли розривається мій телефон, ми згадуємо про вечір поезії — на мене чекає подружка. Лежу прив'язана до ліжка, ти одягаєшся. Ставиш питання, чому не одягаюсь я, запізнимось. Подумки: жартуй, але не зі мною. Одв'язуєш, таки пора. На східцях готелю падаю. Запалюєш си-ґарету і не звертаєш. Аякже, на мене чекає подружка. Ми з'являємося не запізнившись, але подружка ображена. Ти замовляєш подружці вина, щоби легше пестити її руки і обнімати. (Жартуй, але не зі мною.) Уперше почуваюся відтраханою в зад і тобі нічого не бороню. Поети читають вірші про всяке, за сим глушать водку і співають. Традиційно. Ти дико сумний, готова забрати і дозволити зайвого. Утім, обнадійливо не помічаєш, на що я готова. Подружка питає, чи справді думаєш, що я жидівка. Так, ти справді так думаєш. Вона у гарному вбранні й збуджуюче сміється. Деякі з поетів і ти — безтурботно пестять, обнімають. Дивно, але не тікаю, хоча дуже кортить, знову почуваючись відтраханою в зад. Уночі повертаєшся в мене. Третьої так і не вийшло. Кажеш, розумничка. Що ж, розумничка. Я: не вірю. Ти: як хочеш. Нічого не лишається: цілуєш, цілую, мовчимо. Для чогось прощає Бог. Коли Бог — я так само прощаю. (Цікаво, чи прощають жидівки, якось відчувши себе відтраханими у зад? Якщо лишень, як я — жидівки.)

Ранком будиш дотиками до спини (так, як я люблю; знаєш, як люблю). Я — зверху, але проституткою чомусь уже не почуваюсь. Ідеш перший — час. Зустрінемось. Я йду пізніше. Готельний комендант встигає поцікавитись, що з моїм хлопчиком, чому він такий сумний, у нього горе?

З моїм хлопчиком нічого, хоча він сумний і в нього горе...

вересень — жовтень 2007р., 22 січня 2008р., м. Донецьк