Анархісти - Косинка Григорій

Він тихо відійшов, і розтоплена смола мізку намалювала перед ним тільки одне слово: "залізний".

Сонне крило ночі засивіло в тумані, простяглося зубцями на сході і ждало, коли погасне остання зоря...

Світало.

Десь недалеко в селах співали півні, і сонний степ трусив уже кошлатою заспаною головою над Дніпром: умивався до зорі...

Сергій мовчки накинув сіру шинелю на пасічників, клацнув над вухом у дяка затвором і додав:

— Хто встане — правцем стане!..

Пасічники лежали мовчки. Стогнав і трусився з ляку тільки Павло Кирилович, він чув, як тарготіли на правому боці його рямочні, налиті вщерть медом вулики,— чув і трусився, бо грубий, роблений голос Андріяна питав діда Якова:

— Дєд, мідянки нєт накачаной?..

Дід спокійно, з болем:

— Нема, братці, як перед богом...

— Одвьоз домой, што лі?..

Кость глянув косо на Андріяна, і той зразу замовк — треба було рушати; тоді він розрядив рушницю Петренка, наказав не вставати півгодини, й рушили втрьох у зарошену пашню доганяти хлопців.

Кость одбіг на горбок, у протилежний бік, куди пішли хлопці, і тричі вистрелив до пасіки; одрізок кинув пасмо вогню, рвонув іржу в дулі, загарчав і пустив першу кулю в покрівець старої дуплянки...

Із пасіки почулось люте:

— Ах ти, чортова кров!

Шарконув затвор, і куля поцілувала Костя в голінку лівої ноги; він упав і поповз гречкою, лишаючи криваву росу на її білому цвіті.

Сергій не встиг сказати слова, як переляканий Андріян догнав хлопців, промовив з жахом: "Кость убитий...", і побіг шляхом додому.

Кость спокійно наказав Сергієві перев’язати ногу, витяг револьвер і сказав:

— Значить, Андріян — стерво, а не анархіст!.. А ти, Сергію, все-таки не відходь од мене... Так, на всякий случай... Краще.

І толочив, плазуючи за Сергієм, пашню.

Коли побачив Гордієнка, спинився, не вірив, а далі своєю вічно кривою посмішкою проказав:

— А твоя, Васильок, любов, чи що там... залізна... Товариш ти мій!

Гордієнко взяв ніжно товариша за ноги, Сергій під голову, і понесли з невмитого степу...

По дорозі Кость спитав його:

— А де ж наші анархісти з медом?

Гордієнко засміявся й додав насмішкувато, з болем:

— Знов кажеш: "Анархісти!"

Кость іскрививсь:

— Анархісти... або залізні... як хочеш, Васильок... Грязь. Романтики без ґрунту.

Зашелестіли коноплі в березі, кований ніс човна виткнувся, й молоді анархісти побачили бліде, скривлене від болю обличчя отамана Костя.

1923

[1] Бялік Хаім-Нахман (1873—1934, Відень) — відомий єврейський поет, що писав староєврейською мовою.