Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій

У казанах прямо біля кабиць холонув готовий куліш, а на рогачах, над ще не згаслим жаром кабиць, кухарі смажили дичину. Пахощі смаженого м'яса, димок від кабиць, легенький вітерець, який з'явився під вечір, і без запрошення кухарів збирав козаків біля кабиць за "столами" з кінських шкір.

Повечерявши, хлопці відійшли від літньої їдальні козаків, знайшли собі містечко на нічліг, і так під зоряним небом на гарячій від літнього сонця сухій траві проговорили до глибокої ночі. А коли вже на небі "перевернувся віз" Великої медведиці хлопці солодко спали, як спиться тільки в юності коли всі негаразди закінчуються вечором, а зранку починається нове щасливе життя.

Першим прокинувся Максим розбудив товаришів і вони помчали на річку купатися. Вода в річці була тепла і пахуча наче настій на травах. Хлопці плавали, пірнали і не хотіли вилазити.

– Збишку, була б така вода в морі під час бурі!

– Тоді б то були морські купання, а не буря, Максиме! А ти знаєш, я от добре пам'ятаю як черпав шапкою воду з човна, але не пам'ятаю щоб вона була холодною!

– Нічого скоро згадаєш. Хоча, думаю, цього разу вода буде теплою, а похід вдалий. І головне, знайдемо твою Зосю!

– Як би то було добре!

– А откуда вы знаете, что она в Синопе?

– Та ми не знаємо, але Збігнев має надію. І я собі думаю, а чому ні? Так, хлопці вилазьте, а то у когось верба виросте там де вона без потреби.

– А это где!

– Васильку не слухай, не виросте! Ти ж знаєш козаків, вони тільки обіцяють, а як до справи то в кущі!

Так жартуючи, вони все ж швидко одягнулися і побігли до куреня гетьмана.

Сагайдачний вже сидів у світлиці за столом і, як завжди коли був один, щось писав або читав.

– Максиме, зачекайте хвильку, я потім закличу, маємо доста роботи.

Коли гетьман звільнився і закликав хлопців, вони зайшли всі разом. Сагайдачний підняв очі від паперів, подивився здивовано на хлопців, а потім пізнавши Василя запитав.

– То ми що, знову маємо московське посольство? Коли приїхали? По якій справі?

– Нет, пане гетмане, в этот раз я сам от себя, и приехал, чтобы познать свободу степей, научится владеть оружием, как им владеют, настоящие рыцари-запорожцы! Хочу скрестить свой меч с басурманами за веру православную, принять участие в освобождении православных из турецкого и татарского плена. Хочу быть сильным и свободным как ветер степей!

– Василю, мені до вподоби твоє бажання стати справжнім лицарем. І мета до якої ти прагнеш гідна поваги.

Сагайдачний змовк, ніби підшукуючи потрібні слова. А потім продовжив.

– Деколи можна чути про запорожців, що вони мають єдину втіху, збиткування з людей шляхетних та заможних. І збираються вони в купи, лише з метою оружного захоплення чужої маєтності. Не маю гріха таїти, є ще досить таких горе-козаків, але звісно вони ніколи не були і не будуть лицарями, і не на них тримається слава Січі нашої Запорозької! Звісно, ведучи бої з турками чи татарами, ми забираємо в них добро награбоване ними у цілому світі. Але використовуємо його в першу чергу для розбудови власного війська, міст і сіл православних, ними зруйнованих, будівництва захисних укріплень. Лише потім думаємо про власні сім'ї. І дійсно, вчимо молодь бути сильними відважними і справедливими. Хто чинить по іншому тому з нами не по дорозі.

Максим і Збігнев вже чули від гетьмана подібні слова. Він умисно досить часто їх повторював молодим запорожцям, але кожного разу вони сприймалися як одкровення, і поступово ставали для молодих козаків дороговказом у житті.

– Василю, не прийми мої слова як повчання, але я не тільки говорю, але сам завжди слідую цьому правилу. Коли не маєш достойної мети, твоє життя перетворюється в прісне і нецікаве. То ж вважай, що ти пройшов співбесіду і отримав моє благословення, а життя розставить все на свої місця! Максим тебе введе в нехитрі і не складні звичаї і правила життя на Січі. А решта за тобою!

Максиме, відправиш Василя до полковника Гаркуші на вишкіл, а до якого куреня записатися визначите пізніше, то не горить! Сам повертайся. Роботи по підготовці до походу достатньо.

***

Цього разу море було досить привітним до козаків. Не кажучи вже про відсутність бурі, і хвиля була помірна, і сонце не пекло бриті голови, і вітер частіше був у вітрилах. Але ближче до турецького берега вітрила згорнули, щоб човни були менш помітними. Коли зоровий козак повідомив що бачить землю, веслярі зупинилися. До вечора ще було досить часу, тому Сагайдачний дав команду на відпочинок.

У перший похід у нього не було дуже часу розробити детальний план дій при захопленні Синопа. Потурнаки Гнат і Микола будуть з ними, вважав Сагайдачний, і проведуть козаків вночі по місту до головних об'єктів, якими необхідно було оволодіти. Але після невдалого походу, коли у нього було досить часу, він цілий тиждень, день у день, просидів з потурнаками випитуючи все, що вони знали про місто, і заносячи на мапу необхідні помітки. Вона вийшла досить ґрунтовна, і в цьому допомогла хороша пам'ять Гната і Миколи.

Обидва були родом з Брацлавщини, і у турків опинилися в дуже ранньому віці. Турки брали у всій Європі маленьких хлопчиків, щоб виховати з них яничар, еліту турецького війська. Але Гнат з Миколою були хворобливими і росли слабосильними, тому до війська не потрапили, а лишилися на галерах спочатку служками потім веслярами, а на останок вантажниками в порту Синоп. Тому все склалося так, що їх знання стали додатковою зброєю для запорозьких козаків.

Зважаючи на складність оволодіння містом, Сагайдачний визначив конкретні завдання кожному підрозділу на нараді. Він провів її за тиждень до початку походу з полковниками і сотниками загону запорозьких козаків, визначених ним в морський похід.

– Панове-товариші, козацька старшино! Я досконально вивчив місто Синоп, і знаючи можливості кожного з вас сформував підрозділи, визначив вас отаманами цих підрозділів і ставлю завдання на наступну нічну військову операцію. Захист міста Синоп в першу чергу визначає Синопська фортеця. Вона вибудувана з каменю має дві металеві брами, одна від моря, друга від міста. Понад шість тисяч бійниць при багатотисячному гарнізоні, робить її непоборною при прямому штурму. Тому її необхідно брати зненацька, використавши військову хитрість. Найбільший досвід у взятті фортець, вважаю, має Яків Бородавка, він на чолі найбільшого загону піде на фортецю. В місті є цитадель з декількома баштами і цейхгаузом взяття його проведе Михайло Дорошенко. Він розпочне бій підпаливши цейхгауз, це буде сигналом до початку дій наших загонів на всіх місцях де знаходяться турецькі вояки.

Олекса Гаркуша має захопити галери, що знаходяться на рейді. Платон Куліш підпалить судноверф, з усіма галерами що там будуються. Я беру замок намісника султана, а Скороненко будинки турецької знаті. В кожному з них достатньо вояків. Пізніше до нас приєднаються Дорошенко і Куліш. В замку намісника робимо головний штаб, і у випадку несприятливого перебігу подій всі загони підтягуються до замку, звідти в фортецю і на чайки. Головне завдання кожного загону знищення військової сили, військових об'єктів, а перед тим, зрозуміло, козаки повинні зібрати зброю і цінні речі. Приступаючи до кожного об'єкту в першу чергу звільняйте невільників і; направляйте їх до галер. Розміщати їх на наших човнах і галерах, будемо в залежності від кількості. Жодна християнська душа не повинна лишитися в неволі, хіба захоче сама.

Загони Дорошенка, Бородавки і Куліша проводить Микола, загони, що йдуть на місто супроводжує Гнат. Більш детально план дій розробимо з кожним отаманом загону окремо.

То ж всі козаки, знаючи своє завдання при штурмі міста, крім стернових, які тримали човни на постійній відстані від берега, мали відпочинок до вечора. Лише коли смеркалося човни поволі стали наближатися до берега.

Вони без жодного плюскоту, брязкоту чи людського звуку насувались на берег Величної щасливої Порти. Держави, перед повелителем якої вклякали на коліна більшість європейських повелителів і якого вжахався намісник Бога на землі Папа Римський. Насувалися на місто Синоп, місто рай, місто коханців, місто вічної весни, але одночасно і місто з потужною військово-морською базою і найбільшою суднобудівною верф'ю. Побудовані тут галери здобували славу Османській імперії в Чорному і Середземному морях. Понад двісті п'ятдесят років це місто не знало тривоги і небезпеки, і ось вона зовсім поряд невідворотна як караючий меч долі за велич… За пиху, за зневагу до життя інших народів, за пролиті ріки крові християнської. За сплюндровані в неволі людські долі…

Чітко виконуючи план Сагайдачного, першими з човнів зі штурмовими драбинами рушили козаки загону Якова Бородавки. За ними майже одночасно загін Михайла Дорошенка. Козаки загону Якова Бородавки досягши фортеці, на банях якої горіли смолоскипи, подалі од них приставили драбини і спритно в лічені хвилини досягли верхньої галереї. Охоронці після хорошого вина і ситої вечері, певне вже давно забули якого шайтана вони не сплять вдома, дрімали під смолоскипами, так у сні вони відправилися прямо до раю. Частина козаків зайняла їх місця на верхній галереї, а дві великі групи козаків по внутрішніх сходах збігли вниз, і зайняли оборону біля обох брам, чекаючи сигналу до бою.

Тим часом загони Гаркуші і Куліша зайняли позиції на пристані біля галер і судноверфі, а сотні Сагайдачного і Скороненка оточили палац намісника султана і будинки місцевої знаті. Зайняття вихідних позицій козаками ні чим не порушили спокій сплячого міста. Воно спало безжурне і розслаблене, в той час як козаки застигли в напрузі чекаючи сигналу до бою.

Раптом від вибуху незвичайної сили здригнулося місто, то частину запасів турецького пороху підірвали козаки загону Дорошенка. Після вибуху запалав яскравим полум'ям цейхгауз. Полум'я освітило майже пів міста. Очманілі після першого найміцнішого сну, жителі Синопа вибігали з домівок не розуміючи що коїться в місті. Солдати синопського гарнізону, розміщеного в фортеці, напівроздягнені хто зі зброєю хто без, юрбою помчали до брами виходу в місто. Тут їх зустрів нищівний вогонь козацьких рушниць. Втративши розум з ляку і не розуміючи, що коїться, вони крутилися на місці, не в спромозі захиститись від куль, що летіли невідомо звідки, і не знаходячи порятунку вояки падали на землю вражені ними.