Криничар - Дочинець Мирослав

Кожна з них могла вкотити бодай по ягничці, і ти вже вернувся б з малою отаркою. Міг спродати сир і вовну, а по другім-третім літі вже сам наймав би вівчарів. Друга дурниця — позика. Я не дорікаю за те, що ти позичив, бо гроші мають "робити" гроші. Але ти не смів віддати всі гроші, що мав. Чоловік без копійки за душею —пустий, як порхавка, і така ж пуста його планида. Вчора ти давав, нині просиш, що ж буде завтра? Завтра понесеш жидові в заставу сорочку й станеш йому довічним рабом. А сам своїх рабів вірних згубив на пні!"

"Яких рабів?" — обмер хлопець.

"Яких? Малих німих рабів, що служать нам ревно й справно і нігда не злукавлять, не прозрадять, як слуги-челядники, котрі зизим оком прицінюють твої статки, а руками трощать твій реманент. Я кажу про гроші, котрі всьому голова. Просвітники, попи й пропийдухи будуть тобі казати, що гроші не головне. Так, не головне, бо вони стоять попереду головного. Казатимуть, що за гроші не купиш здоров’я. По правді, не купиш, але без грошей скоріше його втратиш, ніж із ними. Не в грошах щастя, — толоче жеброта. Може, й не в грошах, але з ними маєш більше волі і спокою. А хіба це не щастя?!"

"Тоді і я щасливий, бо без гроша, маю спокій і волю йти на всі чотири вітри", — всміхнувся хлопець. Його звали Цало. Повного імені ніхто не знав, так його кликав батько.

"Так, Цале, можна вандрувати на всі чотири боки, і ти повсюдно будеш дома*. І кожен вітер, що дутиме в твої плечі, буде попутним. Але так буде лише тоді, коли ти матимеш гроші".

"Я вам, пане, вірю. А колись, може, й на собі звірю. Коли теж матиму гроші".

"Ти їх матимеш. І матимеш много, якщо примусиш їх служити собі. Бо той, хто служить комусь за гроші і хто служить грошам, ніколи не має їх доста".

"А скільки чоловіку доста?" — запитав Цало.

"Є міра в розумного чоловіка, але немає міри в грошей. Якщо ти відкриєш для них греблю, гроші, як вода, заповнять усю просторінь і потечуть з твоїх рук далі. Так, що ти вже й не встигатимеш за ними. Але то нічого, наситивши тебе й твоїх зродників, вони служитимуть іншим, світові. Бо така правда: зі світу до тебе гроші приходять і в світ вертаються. Як і ми, тілесні: із землі — в землю. І ти не смієш порушити цього закону, не смієш перегатити золотий потік. А ще — мусиш бути пильніш і стійким, аби не втопитися в ньому".

"Хе, втопитися в золоті! Смішно".

"Це не смішно. Це велика потуга й покута. Лише кожен десятий знає, як заробити гроші. Кожен сотий — що з ними робити. І, либонь, один лише на тисячу прихитряється, аби гроші робили гроші".

"Як це?!" — вихопилося в хлопця.

"Чи не хочеш ти стати отим тисячним?" — курилися крізь зуби разом з люльковим димом голоднякові слова.

"Та де, — опав очима Цало. — Чудно таке чути".

"Чудно тим, хто казками годується. А тим, хто діло звершує, — це простий триб. Та якщо не віриш — і не треба. А повіриш — сам скусиш".

"Як? Коли?"

"А хоч нараз. Гроші тобі дам, десять ринських дам на тривку виплату. Щотримісяці плататимеш мені ринський за позику. Що з грошима робитимеш?"

"Приховаю надійно, не дам себе здурити більше нікому. А за зиму зароблю і виплачу вам рези".

"От і дурний".

"Чому, пане?"

"Якщо ти покладеш десять чужих яєць у кошар, то через три місяці десять і виймеш. Може, котрісь уже будуть протухлі. А яйце свіже від даси за те, що бережеш свої тухлі, та ще й не свої, а допоки чужі. Наробляєшся на чуже добро, а сам його не споживаєш... Це мені нагадує пригоду двох кумів, що вертали з торговиці. Ідуть, а на дорозі свіжий коров’ячий бабух. Хитріший каже: "Куме, а ви з’їли б цю балегу?" — "А де, ні за які гроші!" — "А якщо я дам вам ринського?" — "А за ринського, може б, і з’їв", — злакомився той на легкі гроші. — "То їжте, куме!" — витягає хитрун вторговану монету. Бідака присів, лизнув, примкнув очі, їсть, придержує груди, аби не вернути. Другий хихоче, тішиться, дає знехотя плату. Ідуть далі. Першому гірко, що дав себе на сміх. Другого гризе жаль пустої втрати. Глип — на путнику

ще одна тепленька палачінта. Нагощений каже: "А ви, куме, чи з’їли б цю балегу за ринського?" — "А чому б не з’їв, ви ж не вмерли". —1 притьмом взявся глитати коров’як, радий, що гроші вертаються. Далі йдуть примовклі, занурені в свої гадки. Лише раз котрийсь із них вицірився згіркло й каже: "А чи не видиться вам, солодкий куме, що ми з вами наїлися гівна задурно?!" До чого ця примовка? А до того, що коли ти не коминар, то не масти гузицю чадом. Бо буде то і собі на згубу, і людям на сміх... Ачей ти не хочеш із грошима, боячись їх втратити, повестися так, як ті двоє кумів?"

"Не хочу, але як маю робити?"

"Дай мені в позику дев’ять ринських на добрі рези — по одному ринському щомісячно. Тобі пощастило, мені доконче потрібні гроші на новий млин".

"То беріть усі десять ринських".

"Не смію просити десять, бо ти не даси".

"Легко дам, пане, вам я вірю".

"А я тобі ні, йолопе, якщо ти віддаєш від себе останнє,

— Голодняк дуркнув люлькою об ляду. — Відкрий же свій черепок, най наллю в нього лою. Якщо ти кожного ранку покладеш у кошар десять яєць, а щовечора вийматимеш лише дев’ять, то що буде з часом?"

"Кошар переповниться яйцями", — несміло втулив Цало.

"Істинно кажеш. Кожне яйце з десятка буде надійно твоїм, і кожен десяток із сотні... Так ти навчишся заробляти в себе, відкладаючи частку заробленого в когось. Це ти мусиш казати собі щоденно, коли встаєш і лягаєш, це правило має горіти перед очима як вогненний стовп. Це твоя правуюча звізда до багатства. А тепер іди напувати маржину, бо з сього менту ти почав відробляти рези, які я справно стягну в урочний час".

Цало покірно відійшов, але нараз обернувся: "Пане-ґаздо, звольте запитати: чому ви до мене такий добрий?"

Голодняк стрілив на нього, як беркут, горіховим оком: "Не до тебе я добрий, а до грошей. Ти поможеш мені заробити їх. А я тобі. От і вся доброта. Але не гаймо час на словоблудство. Бо час — теж гроші. Все — гроші аж до посліднього нашого воздиханія. Ми вмираємо, а вони далі живуть..."

Ота бесіда стала для Цала вказівним перстом судьби. Голодняк, упізнавши в ньому свою подобу, відкрив йому з часом і інші закони грошей.

Гроші треба жадати! Треба знати, скільки ти хочеш, і підігрівати силу й міру жадання. Заробляй завтра більше, ніж нині, а позавтра ще більше!

Борги свої віддавай якомога скоріше.

Не купуй те, за що не можеш заплатити.

Навчитися свої пожадання ладити зі своїми потребами, а ті — співміряти із заробітком. Привчися діставати гідну цінність за кожну потрачену монету. А збережене має проростати, як насіння, новими деревами. Imho твоє має користуватися купленими благами, а душа —радіти заробленому.

І найголовніше: багатство не в скрині з грошима, а в тому потічку, що неперервно повнить цю скриню і перетікає далі, в інші скрині. А для цього гроші мають день і ніч працювати на тебе, і їх діти, і діти їх дітей. Бо вони плодяться дуже борзо й охоче.

Але де гроші, там і заздрість, і лихі заміри, і ошуканство, і недремна біда. Вона влесливою тінню крадеться за грошовитим чоловіком і підстерігає його тоді, коли він на горі успіху. І в мент золота гора зсунеться в болото, а поважний дука залишиться ні з чим.

Як мале, так і велике потребує бережливості й розумного розподілу: Перед тим як відділити частку свого статку, ретельно зваж намір, аби гроші безпечно повернулися. Тут порадники тобі — мудрі люди, власна обачність і нутряне чуття множителя. Інак тяжко зароблене обернеться в "дарунок" пройдам. Довіряй тільки людям живого діла й твердого слова, з доброю славою.

Бути з грошима — бути першим! Уремеслі, в поступі, в думці. До роботи більше інтересу, більше наполегливості й зосередженості на заділі. Намір має бути ясним і зримо окресленим. Працюй, навчаючись; навчайся, працюючи. Чим далі ти подвигнется в своїй роботі, тим більше діставатимеш за неї. Вибирай таке діло, яке б тебе перемінювало до ліпшого, вишколовувало й розвивало. Так працюй, аби в роботі міг поважати сам себе. В ремеслах немає межі скусності. Пізнаєш його глибинні таїни — станеш паном своїм рукам і голові. И інші в поштивості схилять голови перед тобою. А головне — тебе признають гроші, бо таких вони держаться.

Не живи довго в чужих стінах. Вони дорогі для кишені, а душі немилі. Перший набуток сміло вкладай у зведення свого житловища. Гарний дім на доброму місці

— розумне й вигідне розміщення грошей. Жодна родина не буде вповні радіти життю, якщо не мас парцели землі, на якій діти могли б бавитися на травиці, а жони зрощувати зеленішу й квіти. Серце людське невимовно тішать яблука й черешні зі своїх дерев і грона зі своєї винниці. Дім твій — твоє животворне притулище, яке кріпить сили і множить старання, і є надійним схроном твоїх надбань. Добротно змуровані й облаштовані кам ’яниці з часом набирають ціну, як шляхетне вино, тоді як гроші в лихоліття втрачають вагу. Маєток стане основою твого маєстату і завжди, в годину скрути, буде надійною заставою для всякого кредитора. І наприкінці, коли ти притомишся і відступиш від справ,

— зможеш під затишним дахом мирно добути собі, поплачуючи лише цісарські податі.

А про старість треба гадкувати замолоду. Міцний дім зігріє, повні засіки нагодують, скарбець утішить. Але до тайників може дістатися й злодій, жоден скарб не є надійним. Таким є лише сталий, незмінний дохід, що тече до тебе без твоєї участі. Бодай мале, та невсихаюче джерельце. Чи то діло, запущене тобою в круговерть, чи порції від найму осідлості, чи рези від твоїх внесків лихварям. Вони можуть бути неперервноїтяглості або звершуватися повною виплатою накопиченого в час твоєї смерті Але ця угода має бути твердою й непохитною, як цісарський трон. Якщо ти в молодості годен заробити, то мусиш убезпечити собі й стерпну будучину, бо з гори спускатися буває важче, ніж підніматися на неї. Та срібло утвердить і цю хитку дорогу.

Як ти ступаєш через трясовину життя по камінцях-порадах інших, так у добутому багатстві плекай співчутливість до тих, кого похитнули нещастя й біди, і підпирай їх поміччю в розумних межах.

Не менш важливо мудро й справедливо спомагати благами рідних, аби вони думали й говорили про тебе добре. А ти в час урочний міг скласти справедливий тестамент на чесний розподіл статків, аби самому відійти з полегкістю.