Запороги. Роман перший. Петро Сагайдачний - Рогожа Віталій

Проте Степан уважно подивився навкруги і покликав Самійла Чуба.

– Самійле, а поглянь лишень на тую хмаринку, щось вона мені не подобається!

Самійло кинув оком на хмарку, і затримав погляд. Хмаринка ледь помітно збільшувалась. Самійло послинив вказівний палець і підняв його до гори. Потім покрутив ним на всі боки.

– Ти, Степане, правий, то не проста хмарка, треба кликати Сагайдака.

Але Сагайдачний вже сам йшов до Степана на корму. Поглянувши на Степана а потім на Самійла він сів з ними поруч.

– Ну, що, панове-товариші, маємо готуватись, чи може то звичайна собі хмаринка?

– Ні, гетьмане, море не обдуриш, треба зустрічати.

Степан ще раз стурбовано поглянув на хмаринку, вона вже досить помітно виросла. – І часу маємо обмаль!

– Степан правий, батьку, керуй на круг!

Сагайдачний повернувся назад, ніс човна Гаркуші, який йшов слідом, був на відстані п'яти футів. Сам Олекса Гаркуша сидів попереду і вони зустрілися поглядами. Було зрозуміло, що Гаркуша з ними однієї думки.

– Олекса, передай по човнах команду на круг!

Гаркуша, повернувшись направо, потім наліво, двічі крикнув: "На круг!". Потім пройшов до корми і передав команду на човен, що йшов слідом. За хвилин п'ять човни стояли кругом навколо гетьманської чайки. Сагайдачний поклонився на чотири сторони, підкреслюючи важливість моменту і звернувся до козаків.

– Панове-товариші!.. Діти мої! Я знав, що веду вас не на прогулянку, але не думав, що так швидко Бог дасть нам іспит на витримку і сміливість Я маю на увазі наближення морської бурі, до початку якої не більше як пів години. Та вже коли так сталось, ви повинні гідно зустріти ці випробування сили вашого духу. Не дозвольте собі піддатися страху! Перестрашена людина втрачає розум і не відає, що діє, а ви повинні діяти сміливо, і з розумом! По досвіду можу сказати, що море гнівається від години до двох діб. Враховуючи пору року, можна з впевненістю сказати, що нас чекає боротьба з морем на дві доби. Від взаємодії і виручки один одного буде залежати вийдемо ми переможцями чи будемо переможеними. А як діяти під час морської бурі вас вчив Самійло Чуб і він нагадає, що і як треба робити!

Самійло став поряд з гетьманом і підкреслено буденним голосом промовив.

– Братове козаки! Я нагадаю вам що ви повинні зробити до початку бурі і що – під час бурі. Буря, братки, то такий звір, якого не візьмеш шаблюкою чи рушницею. Проти бурі треба діяти розумом, застосувати свій вишкіл і силу козацьку! Та ще не тримати дурне в голові, а працювати! А роботи, повім я вам, буде досить. То ж послухайте що перше ви повинні запам'ятати і виконувати беззаперечно.

Стернові! В бурі головне не дати перевернутися човну. Снопи очерету то добрий спротив цьому, але ви щоби не сталося, повинні тримати човен проти хвилі. Хвиля в борт зможе човен перевернути. Разом з тим, для вас є ще одне складне завдання, ви незважаючи ні на що повинні триматися купи. Не дай Боже нас буря розкидає, зібратися потім разом сили не стане.

Веслярі! Вже прив'яжіть весла до когутів і тримайте у воді, вони теж будуть утримувати човен на плаву. Але тримайте весла так, щоб не зламати! Друга зміна веслярів буде теж мати достатньо роботи. Готуйте шапки, щоб виливати ними воду з човнів. А перше поки є трохи часу закріпіть все, що може випасти з човнів. Ось здається і все.

Ні, ще одне, не така вона й страшна, морська буря. У всякому разі, ми з гетьманом, Олексою Гаркушою та Степаном Стерновим та й іншими побратимами вже з нею зустрічались. Не можу сказати що то є радість, але Бог дав живі! То ж з Богом, братове, до справи!

Промови гетьмана і Самійла Чуба справили на козаків двояке враження: спочатку як обухом по голові при ясному небі звістка про бурю, а потім чіткий і конкретний план дій, і особливо спокійна буденна впевненість Самійла Чуба привели козаків до розуміння того що буря річ страшна, але не обов'язково смертельна. У всякому разі на човнах є досить козаків, які побували в цьому пеклі і лишилися живими. Та й взагалі буря це не двобій з ворогом, з якого живим виходить лише один. І правду сказав Чуб, то є робота. Тяжка небезпечна, але робота…

Саме так зрозуміли своє завдання на наступні дві доби Збігнев і Максим. По закінченню промови Самійла Чуба, вони не змовляючись разом підняли очі до неба, і зрозуміли наскільки він був правий. За час від того як вони побачили невеличку хмаринку, вона виросла настільки, що зайняла пів неба. Ще декілька хвилин і вона закрила сонце. І одночасно невідомо звідки зірвався різкий холодний вітер. Хлопці були в зміні веслярів, тому почали швидко прив'язувати речі, які не були на поясі чи на плечах до лавок і кокор. Саме в цей час човен накрила хвиля, залишивши в човні, як привітання першу звістку морської води.

– Ось і початок морської роботи хлоп'ята! Знімайте шапки і хутчіш черпайте воду! – крикнув Самійло Чуб і сам заходився набирати в шапку морську воду і виливати за борт човна. За ним вся зміна веслярів кинулася черпати воду.

А буря посилювалась. Човен скрипів і стогнав під ударами хвиль. Кожна нова хвиля доливала води в човен. І тепер вже основною роботою веслярів стало черпання води в човні та виливання її за борт човна. Зміни мінялись, відпочиваючи за веслами. Через деякий час чорна хмара, що закрила небо до горизонту, засвітилася блискавками, загриміла сердито громами. Почалася ще й злива. Вода в човні стала прибувати ще швидше. Кругом човна все вирувало і закипало бурунами.

На цьому тлі виділяються гострі гребені хвиль. Вони йшли одна за одною, заливали соленими потоками човен, а ті змішувалися зі струменями дощу. В цьому була лише одна користь, за пекельною роботою, козаки навіть забули про свій страх перед морем. Година за годиною йшла безперервна боротьба з морською стихією. Сідаючи в черговий раз за весла, де можна було трохи відпочити після черпання морської води з човна, Максим подивився навкруги. Разом з гетьманським він побачив лише з десятка півтора човнів, які весь час зникали між хвилями. Злива закінчилась блискавки віддалялись, але світліше не ставало.

– Максиме, то вже ніч! Коли то скінчиться, або принаймні стишиться, я не можу розігнути спини!

Закричав Збігнев. Він теж забув про той безкінечний морський простір, в якому вони загубились як малі діти, про морську прірву під човнами.

– Ти ж чув, що говорив Сагайдак, може добу, може дві! Відпочивай коли тримаєш весла! Зупинятися не можна вода заллє човен!

Щоб почути один другого вони кричали майже біля вуха.

Десь посеред ночі буря трохи стихла, зменшилось кількість води, що попадала в човен. Козаки вперше отримали можливість перевести подих. Біля Степана, який весь цей час не кидав стерна, знову зібралися Сагайдачний, Чуб і сотник Федір Скороненко. Під час бурі вони разом з усіма козаками вичерпували воду, допомагали Степану в управлінні човном, підтримували молодих козаків, щоб ті не втрачали надії. Темінь ночі не давала можливість визначити де вони тепер знаходяться, як і те наскільки бурею розкидало човни. Єдина надія була на стернових, якщо вони тримали човни проти хвилі, то буря повинна була нести їх в одному напрямку. Козаки чекали, що скаже Сагайдачний.

– Ну, що, панове-товариші, море не степ, вгадати його норов неможливо. Дякувати Богу на човні всі хоч і знесиленні, але живі. То є велика перемога. Знати б як справи на інших човнах. До того як почалася злива і стало зовсім темно, я бачив що до двадцяти човнів трималися вкупі. Інших або не було видко за хвилями, або понесло в іншу сторону. Лише як розвидниться, зрозуміємо скільки з нами човнів, і де ми знаходимося. Залежно від цього приймемо рішення про подальші дії.

Він трохи помовчав. Мовчали й інші козаки, навіть вони, бувалі в багатьох смертельних вереміях ще не зовсім заспокоїлись. Та й буря ще не закінчилась, і могла розпочатись з новою силою. Знову заговорив Сагайдачний.

– Одне можу сказати: я такої бурі до цього не бачив.

– Правду кажеш, Петре, ми с тобою попадати в морські бурі, і мали щастя втікати від такої біди, але, дійсно, такої бурі не бачили. Відізвався Самійло Чуб.

– Ти скажи Самійло, що ми ще поперек моря не плавали, а ближче до берега, тому і встигали дістатися до нього і перечекати. А тут де схоронишся? – Федір Скороненко поліз до глибоких кишень своїх шароварів, і хотів дістати люльку з кисетом, але все що там було просолилося морською водою, головне кисет з тютюном був зовсім мокрим.

– Тьфу! От бісова буря ні поїсти, ні покурити!

Всі вперше після початку бурі засміялись.

– Дай Боже, Братчики, щоб завтра ми з вами посміялися після закінчення бурі, зібравши всі наші човни. А поки що ніч темна, робота наша пекельна, думаю до ранку! – закінчив промову Сагайдачний.

На жаль не сталося так як гадалося. Вранішнє сонце, яке лиш на мить проблискувало між клубчастими сіро-чорними хмарами, підсвітило потріпану зграйку запорозьких "чайок", яку потужна морська буря, не зменшуючи сили, своїми гостроверхими хвилями несла до невідомого берега.

Чий то берег? Як зустріне змучених козаків? Сагайдачний, тільки-но розвиднилось, дістав нюрнберзький квадрант і взявся визначати місцезнаходження човнів. Як не вдивлявся Сагайдачний навколо, а лишилося навкруг гетьманського, між хвилями п'ятнадцять човнів.

Виміри і розрахунки показали, що Бог не лишив козаків без своєї ласки, хоч і добре потріпав перед тим. Вони знаходились на широті північної частини Кримського півострова і довготі Очакова, тобто десь в двох десятках кілометрах від гирла Дніпра. Такий перебіг подій внаслідок невиданої бурі, нічим іншим не можна було назвати, як Божим проведенням. Якщо не рахувати, що козаків і човнів лишилося менше половини. І це лише за одну добу. За розрахунками гетьмана слідкували майже всі, хто знаходився в гетьманському човні. Як не були змучені козаки, задрімати їм вдавалось хіба між двома хвилями, як сказав Федір Скороненко, посмоктуючи пусту люльку і виставивши над головою проти вітру свій кисет з тютюном.

– Ну, що, дітки, маємо добру планиду! Хвилі несуть нас до берега. Але не до ворога, а скоріше до дому. Якщо нічого не зміниться, ще до полудня побачимо землю! – Промовив Сагайдачний, закінчивши розрахунки. – Але мене дуже хвилює те, що з нами лише п'ятнадцять човнів і наш шістнадцятий.