Віршулі - Смаль Юлія

Це просто десь там, на лузі,
Малому бурундукові
Наснилися сни смужкові.

Меню для динозавра

Мільйони років той час оповив,
Коли по Землі динозавр ходив.
Росли аж до неба тоді хвощі,
Та, як водоспади, рясніли дощі.

І наша історія з тих часів...
Тоді диплодок край зелених лісів,
Й трицератопс, й стегозавр теж
Знайшли собі хатки між древніх стеж.

У велетів дітки з'явились дрібні,
Як слоненятка — незграбні й малі.
А щоб здорові росли сини,
Мусять добряче їсти вони.

Що їсть на обід диплодоків син —
Варення з малини чи апельсин?
Зелені хвощі чи з ромашки чай?
Ти спробуй, матусю, лише вгадай!

А що стегозаврику на обід
Мають зварити бабуся чи дід?
Він їстиме суп, голубці чи кокоси?
Хай тільки-но скаже, тільки попросить!

У трицератопсів в родині сум —
Не їсть на сніданок малюк ковбасу,
Ні борщик, ні пироги, на жаль.
То, може, йому котлетку з вужа?

І поки матусі пекли торти,
Устигли малята від них втекти.
А, знаєш, навіть у давні часи
Були небезпечні малим ліси.

Голодний і злий там блукав, гарчав,
Лихий і страшнючий тиранозавр.
Малятам попасти йому до лап —
Це лихо! Жахлива біда була б!

Ішли динозаврики поміж хвощів
Напились води найчистіших дощів,
Наїлися листя, а ще — суниць,
Малини, ожини, гнилиць і чорниць.

Аж раптом почули страшенний рев —
Це тиранозавр серед дерев!
Голодний і злий, він винюхував слід,
Щоб зжерти когось собі на обід!

Малята умить усі підросли
І це страховидло перемогли!
Устигли вернутись якраз на вечерю,
Коли за столом у теплій печері —

Матуся і тато, бабуся і дід —
Зібрався увесь динозаврячий рід.
Героїв чекав лимонад, мармелад,
Морозиво, тортик і шоколад.

Пінгвіни на північному полюсі

Пінгвіни підхопили вітер,
Щоб через море полетіти,
А парасолі кольорові —
Вітрила, в подорож готові.
Аж на північний полюс хочуть —
Побачити на власні очі
Полярне сяйво й криголами
У світі догори ногами.

Базікало

Базікало балакало,
Патякало, лялякало,
Звичайно, кукурікало,
Кувікало і квакало.
Та тільки це базікало,
Що вміло так базікало,
Цвірінькало, кувікало
І трохи кукурікало
Не вміло ні на крихітку,
Ні на маленьку крапельку
Шнурівки зав'язати.
Тому оце патякало,
Багато так балакало
Й
Частенько гірко плакало,
Бо через ці шнурівочки
Нерідко, бідне, падало.
І плакало.
І плакало базікало,
А потім знов балакало,
І, часом, кукурікало,
І трішечки ква-квакало.