Супутник "ЛІРА-3" - Нестайко Всеволод

В нас у самих мало! — з відчаєм у голосі крикнув Льонька.

— Добре, добре, — безтурботно відповіла Тетянка й радісно загула з бочки: — Ой, як тут хороше! Залазьте швидше!

І Льонька з Ромкою полізли. Сопучи й штовхаючись, вони довго вмощувалися. Кожний намагався якомога болючіше штовхнути Тетянку. Тетянка мовчки терпіла. Нарешті вони всілись. Було тіснувато, але нічого — летіти можна, особливо на небо. В урочистому мовчанні Льонька встав і закрив "люк", тобто прикрутив його дротом до бочки. Потім не своїм, якимсь дуже писклявим, пташиним голосом сказав:

— Приготуватися! Даю старт!

Ромка й Тетянка затамували подих. Льонька щосили потяг за мотузку, до другого кінця якої там, на дереві, була прив’язана здоровенна каменюка. Почувся тріск, щось гупнуло, загримотіло і…

Тетянка вдарила Ромку ногою у вухо. В цей час Ромка штовхнув Льоньку ліктем в потилицю, а Льонька ткнувся носом Тетянці в живіт. Потім Тетянка сіла Льоньці на голову, Ромка турнув Тетянку коліном, а Льонька наступив Ромці на губу.

Яке щастя, що стінки супутника "Ліра-3" були вистелені ковдрою!

Бочка шалено оберталась і підстрибувала. Вісім холодних вареників з картоплею полетіли Ромці за пазуху, оселедець опинивсь у Тетянки під пахвою, а колишня газована вода вся до крапельки вилилася Льоньці на штани.

І, незважаючи на це, Льонька радісно вигукнув:

— Ура! Ми лети…

Він не договорив, бо якраз у цю мить йому в рот потрапила цибулина.

"Супутник", мабуть, летів уже у верхніх шарах атмосфери. Він обертався все повільніше й повільніше. Раптом об щось вдарився й перестав обертатися.

— Ми вийшли на орбіту! — урочисто промовив Льонька.

Кілька секунд пішло на те, щоб розібратися, де чиї ноги, руки…

В бочці було темно. Пахло оселедцем і ще чимсь поганим.

— Цікаво, де тепер Земля? — тихо й печально спитала Тетянка. Їй вже хотілося додому, до мами. І Льонька це зрозумів.

— А-а, попалася! — злорадно захихикав він. — Ото не треба було летіти. А тепер — все! Тепер ти ніколи не повернешся додому.

Тетянка нічого не відповіла. Вона мовчала. І Ромка теж мовчав.

Гнітюча тиша запанувала в супутнику "Ліра-3". Льонька, Ромка й Тетянка сиділи й мовчки прислухалися до космічної тиші всесвіту. І раптом…

Раптом вони почули гучні кроки й голос. По небу хтось швидко йшов, лаючись, В усьому всесвіті лише одній людині міг належати цей голос — двірничці тітці Теклі.

— А біс забрав би цих песиголовців. Знову якогось лиха накоїли! І доки це буде? Ні вдень ні вночі спокою нема.

Льонька кинувсь одкривати люк…

Супутник "Ліра-3" мирно лежав у бур’янах біля дров’яного сарая. Над бочкою стояла двірничка тітка Текля і войовничо розмахувала руками…

Що було потім?

Не треба питати!

Тетянці, звичайно, добре влетіло. Але найбільше перепало Льоньці і Ромці.

Та не в тім справа, що після хвилюючої зустрічі з батьками вони довго не могли сісти й соромилися показатися людям на очі. І не в тім справа, що учні в школі два тижні не давали їм спокою і все запитували про враження від космічної подорожі.

Виявилось найголовніше: учневі третього класу для того, щоб побудувати супутник, треба знати арифметику. А-риф-ме-ти-ку! І сказав це не хто-небудь, а сам Жорка Циган, найпопулярніша людина в школі, чемпіон міста з плавби.

Невідомо, про що думав Льонька, коли почув це. Невідомо, які думки виникали у нього, коли він стояв на пагорку за сараями і, печально чухаючи штани, дивився на небо.

Ніхто не знає, про що думав Льонька. Але ходять чутки, що недавно він одержав першу в житті четвірку з арифметики.

І, здається, це правда.