Чорнобильська Мадонна - Драч Іван

здаватись...

Не чіпайте мене.
Я — трактористка.
Кабіна герметизована —
Не для мене.
Кожен день я ковтаю пилюку
З чорнобильськими радіонуклідами,
Вчені кажуть по телевізору,
Що вони мінімальні.
Ще раз вченим повіримо.
Але не чіпайте мене.
Не кажіть мені того,
Про що можна бодай помовчати.
Я ж не прошу у вас телевізора
У свій трактор герметизований.
Не прошу кондиціонера.
Прошу єдине —
Бодай не брешіть.

Розумієте, трактористка я, трактористка.
Чорнобильська трактористка.
Мені ще треба родити.

ПРИМІТИВНИЙ ПОРТРЕТ СКЛАДНОЇ ЛЮДИНИ
Можна все на світі вибирати, сину...
В. Симоненко
Бард кучерявий, мов макітра,
Все воював проти півлітра,
Сказали б "за", то був би "за" —
Сяйнула б перваком сльоза.
Чи радіо, чи телевізор —
Для нього менторський був мізер.
Усе він справно осідлав —
Усіх він вчив, всім славу слав.
Бувало, й праску підключи —
То заговорить і вночі
Солодким голосом, будь ласка,
Немов приймач, безсонна праска.
Такий був славний славослов,
Що як не стань — не лихослов!
А як же Матір оспівав,
Що попеліли всі слова.
Фотографи спішили справно
І парно вдвох їх — дуже славно
Для всіх видань по саму Кубу
Тиражували на всю губу!
Він Матір ставив як трибуну
І вергав річ свою трибунну,
З Трибуни-Матері кричав —
Світ дивувався... й величав...
Та як здригнувся чорний атом,
Він Матір згадує лиш матом,
Він виїхав, а не утік,
Як сам він в мікрофон прорік,
Щоб перспективи вищі мати.
Не вміла ж Мати шанувати,
Не всі ж вінки приберегла
Для кучерявого чола,
Не підсадила на всі трони
Зад войовничої персони,
А примітивам треба знати,
Що матір можна й вибирати!
А гордий світ? Він не гордує.
Він дивиться... і аплодує...

ОДА МОЛОДОСТІ
Лава вулканна нестерпного бітуму.
Бурхає полум'я. Валує дим.
І рвуться слова без жодного відома:
— Коли помирати, то вже молодим!

Соловейко сіяє, і витьохкує місяць.
Стріляє вогонь навісним і твердим,
І серце палає, не рушить із місця:
— Коли помирати, то вже молодим!

Жаб'ячі хори у прип'ятській тиші є —
Чадіють в безумі лютих годин.
Світ ідіотствує, хоч зверху мудрішає,
Врятований ще раз життям молодим.

За безладу безмір, за кар'єри і премії,
Немов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям — життям молодим.

* * *
Стали в вікна бити шершні
І джмелі густи,
Стали душі, тяжко вмерші,
Натовпом густим.
І чого б мене питати,
І нащо б я їм,
Коли й сам не дам я ради
Із життям своїм.
А вони мене питають —
Що воно й куди.
І не дихають — ридають
Голосом біди.
Що мені собі сказати?
Бо я більше в них,
Більше в них питаю ради
В сумнівах нічних...

РОЗДУМИ ПІД ЧАС ВІДКРИТОГО ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО
СУДУ В ЗАКРИТІЙ ЗОНІ НА СТАРУ ТЕМУ:
ІРОД І ПІЛАТ
...В зв'язку з аварією в Чорнобилі різко
піднялася гіркота і розчарування наукою...
Ю. Щербак, "Чорнобиль"
...І раніше у багатьох виникав сумнів
у правильності вибраного для станції місця...
В. Олійник, "Випробування Чорнобилем"
Що нам цар Ірод! Сивий примітив!
Його загнали два тисячоліття.
А дні старі на іродський мотив
Нам видаються старосвітським сміттям...

В нас — Безіменність! Всіх вона поїсть,
Та ще й закусить нами з іменами...
Вона там сьома, де було їх шість,
Сімдесят сьома, хитра до нестями.

Чому їх — шість? А де ж це сьомий — Ти?!
Чому ти не сидиш на лаві — перший?
Ні! Ти зориш на нас із висоти,
Науки длань над нами розпростерши.

Все зекономив? Совість?! Честь?! Зумів
Забалагурити самі Верховні Вуха.
Колегіальний ум в мільйон умів —
А лестощі лиш персональні слуха.

Чому їх — шість? А де ж це перший — Ти?!
Чому ти не сидиш на лаві — Перший?
Ні! Ти зориш на нас із висоти,
Длань керівну над нами розпростерши.

Так, ти вгадав, знак Вирождення — Ти,
А не Відродження, такий підлотний вирід...
Історії підземної кроти
Тебе знайдуть і вкажуть точно — Ірод.

Хоч засторогу я несу гірку,
Не каменую Чесний Храм Науки...
А хто це там за ширмою в кутку?
Од радіації Пілат вмиває руки...

* * *
Коли Змій чистить яблуко
Перед тим, як Єві його віддати,
Він шкірку зрізує по спіралі —
Зелений виток з-під ножа його плине
І зветься він пізнанням...
Змій яблуко ріже надвоє
І витинає ядро з половинок,
Вилущує нутрощі із насінням —
І тільки тоді Єві його дає.
Єва ділиться із Адамом...

СУЧАСНА СКОВОРОДИСТКА
Мисливська бувальщина
Яка краса кругом,
Який веселий світ...
Мисливці молоді
Втомились під обід.
Цей хутір, хутірець,
Цей виселок села,
І п'ять хаток у нім —
І четверо без скла,
А п'ята ще жива,
Ще стежка йде туди,
Й несе вряди-годи
Якесь відро води...
І ми туди зайшли
Без зайців, без лисиць.
Поставили в кутку
Свій арсенал рушниць.
А бабця у кутку
Лежить на тапчані
І тихо так, як смерть,
Чорніє — на стіні:
— Спасибі, хлопці, вам,
Що в хату ви зайшли,
Що в хаті тарарам,
Простіть — нема коли...
Взялася вмерти я,
Ось і труна в кутку,
Ось і гора свічок —
Надбала на віку.
Та нікому сховать
Мене, ягу стару...
Від того я ніяк
По-людськи не помру.
Спасибі, хлопці, вам,
Вас принесло-таки.
Онуки ви чужі —
Мої гробовщики...
А цвинтар — онде він,
Йде стежечка туди,
Могила жде мене,
Як у Сковороди...
Сама її щодня
Довбала з місяць я.
Скінчилася моя
"Життєва місія"...
Сини всі розповзлись,
Чортма і невісток...
Зосталась я сама,
Мов на вербі листок.
Ну, а села нема.
Втекло кудись село.
Було колись село —
Життя колись було.
Вас покара Господь,
Як лишите саму...
Я вас не підведу —
Візьмусь... і вмру візьму...
Лиш в руки я візьму
Цю свічку воскову —
Вже, діточки, за мить
Уже я не живу.
Сховаєте мене,
Відразу ж пом'яніть —
Он самогон в кутку.
Он хліб. Самі візьміть.
Он цвяхи. Он хустки.
А онде молоток.
Дай ще води ковтну.
Ковточок ще. Ковток.

БАНКЕТ В ПОРУ СНІДу, або СКІФСЬКА МАДОННА
1
На рукотворному морі
Серед зеленої ропи,
Наче келихи вічності,
Цокнулись черепи...
На рукотворному
Кременчуцькому морі,
Яке я теж колись оспівав
Студентським голоском
недолугим
У свій мідний
Солдатський кларнет,
Наслідуючи звитяжну
Довженкову Золоту Генеральську
Трубу,
На рукотворному Кременчуцькому морі,
Яке високо розхвилювалось
над цвинтарями,
Цокнулись білих два черепи.
Один череп та й
Хмельницького Богдана,
Другий череп та й
Сірка затятого Івана:
— Це ти, Богдане?
А казали, що ти згорів?
— Це ти, Іване?
Як ти шлюзом сюди забрів?! —
На рукотворному морі
Серед зеленої ропи,
Наче дві білі чари,
Цокнулись черепи...
Аж тут будівельники
З Чигиринської АЕС,
Не чайка у кожного,
А лютий "Прогрес",
Не байдики били,
А рибу ловили,
Шпурляли блешню
З усієї сили —
На спінінг по черепу
Упіймали
І здивувались!
А вам цього мало?!
Як вам цього мало,
То ще не кінець.
Як хлопці-молодці,
То кожен молодець,
На ніс "Прогреса"
Вчепили по черепу,
Як годиться кожному
Самогоночерпу.
Серед тої зеленої
Рукотворної корости
Мчали по морю
Піратські ростри,
Понад всі закидушки
І вудочки донки
Летіли скажено
Навперегонки...
На рукотворному морі,
Серед зеленої ропи,
Куди ви мчите так,
Мої черепи?!
— Ти, пане Богдане,
Так літав коли-небудь?
— Нічого, Іване,
Попадемо на небо!..—
Та попали на юшку,
Де хлопці-орли
Багаття вербове
До хмар розвели.
Скільки їх з'їхалось,
Звідки взялося!
Із Подніпров'я,
Із Понадросся,
Де сини хліборобські,
А де вже онуки,
А де уже правнуки
Сплелися за руки
І ходять у танці
Навколо вогню.
Чи я все це бачу?!
Чи, може, я сню?!
Куди там ти сниш,
Коли люто пече,
Тобі — гаряче,
І мені — гаряче...
В багатті стоїть
Скіфська мадонна.
Дитя кам'яне
Хоче вийти із лона,
Та мати замкнула
Руками живіт,
Не хоче дитину
Пустити у світ.
— Може, розродиться? —
Регіт стоїть
І пробивається
В пекло століть.
— Підсмажимо бабу! —
Кричить внучка ротата...
Чом так всіх вабить
Вогонь Герострата?
Чом руйнівний
Так шаліє азарт,
І видно по ньому —
Хто чого варт?!
— Бабо, роди! —
Кричать голі нащадки.
Танцюють, рачкують,
Хто просто, хто задки.
Партнери сідлають
Голих дівок —
З жаху тікає
Останній вовк...
Голі дівки осідлали партнера.
Все поїдає
Вогонь-ненажера.
— Ти щось таке бачив,
Пане Богдане?!
— Попали ми в пекло,
Тримайся, Іване!..—
Та скіфка не родить.
Вже чорна стоїть.
Дим лютий валує.
Вже зоряна сіть
У небі з'явилась.
Вже місяць з-за хмар
Сонцем козацьким
Зорить на пожар.
Та баба затято
Стоїть у вогні...
Не видно тобі?
Зате видно мені!
— Зараз ти, суко,
Розродишся враз! —
Шаліє чи сказ,
Чи скажений екстаз,
Та наші рибалки
Вже шини несуть,
Навіть для скіфів
Пекельна в них суть.
Шини — на бабу.
Бензином полили.
Кострище із гуми
Ще раз підпалили —
І заревло,
завирувало,
загоготіло —
І кам'яне розверзлося тіло,
І розродився порепаний міф,
І вийшов на волю розлючений скіф,
Щоб наволоч голу стріляти із лука...

Раптом розчинилися двері у Чигирині, у міліції: голий
хлопчина зі стрілою у спині, з п'яним жахом у голосі
розповідає про щось несусвітенне,— єдине, що розібрали:
— Скіфи!

Коли приїхала міліція, дивне побоїще відкрилося перед
очима: всі голі гульвіси були прохромлені стрілами, два
білих черепи стриміли на човнах, чорна порепана
скіфська баба плакала чорними слізьми і не давала
достріляти своєму синові останню пару, яка була зайнята
своїм. Сходило сонце, а з кущів долунювало і старе, і
сьогочасне водночас:

— Сонце моє, чи не боїшся СНІДу ти?! —
І повлягались голі... снідати...

ЧОРНОБИЛЬ ПО-МІЛАНСЬКИ
Дипломатам роботи по зав'язку —
Щодня викидають з подвір'я
За чорні стрілчасті грати
Дебелу капусту, як сизі ядра.

Демонстранти приносять її щодня
І завчено кидають, як спортсмени,
У подвір'я нашого консульства,
Щоб знала "імперія зла".

Радіація в сизій капусті,
У цвітній, у петрушці, у моркві...
Зручно як закидати фермерам
Перележані ядра головок.

Натреновані гуманісти
Прив'язали корову-помсту,
Чорно-білу тільну корову
До чорних стрілчастих ґрат.

Не давала корова спати
Навіть звичному персоналу,
А жінки її наші жаліли,
Напували нещасну з відра.

Корова затято мукала,
День і ніч ремиґала надсадно
І жахала набряклим вим'ям —
Тяжко їй далась демонстрація.

А потім взяла й отелилась,
Спородила ловкеньке телятко.
Чорно-білий бичок звівсь на ноги —
Назвали його Чорнобилем.

Дивилось теля на цей світ
Дуже юно й незрозуміле.
З двох сторін підходили діти
І давали поссати пальчика.

Соромно стало дорослим —
Одв'язали корову з телям,
У критий фургон завели
І на ферму відправили.

З ДОПОВІДНОЇ СКРОМНОГО АГЕНТА ФРАНЦУЗЬКОЇ
РОЗВІДКИ ПРО ПОВЕДІНКУ ПОЕТІВ У ПАРИЖІ
Японський поет Хіро Сім цікавився дуже всім
Шанували його усі ми Він приїхав із Хіросіми
Хіро Сім — японський поет схилився був на парапет
Коли Сена текла попід нами Усіма паризькими снами
Зваблювала катерами
Спалахом діорами Російський поет Фрол
Байкал їздив на цвинтар білогвардійський
Все могилу якусь шукав
І кинув грудку грунту московського
На могилу Андрія Тарковського
Український поет Чорний Біль (скорочено: Чорнобиль) хотів на
Набережній купити ікону
У них підлягає це під заборону
Лише двох франків не вистачило
І все у нього із рук вискочило
Матиме спокій на митниці бодай
А ікона стара була хоч молода Епоха? Доля? Смерть?
Так, я вже знаю хто — Чорнобильська Мадонна?!
Тебе вкрутила в чорну круговерть
Чи вилонила з молодого лона?

Але ось фізик прибіг.