Моє житіє і страданіє - Турчиновський Ілля
Оний же єпископ требовал мене з прошенієм, чтоби я в должность півчеськую к нему пристал, з обіщанієм награжденія, к чему я охотне іздался. І когда к чину півчеському стал обучатись, то уже мене ксендзи до школ і не пустили, сказуя, что ти де сизматик, що у сизматиков жиєш. Но когда обучился чрез год і розсмотрив іскуство партесноє, то єдиного времені на світлоє воскресеніє на всенощной співаючи канон на хорах, реєнт, по єдиному єго на мене гонительству, что за єго п’янство уже був отдален от капелії, а мні поручено, якоби за невиход концерта за дишкантами, пхнул мя із хор чрез желізніє баляси. Где я із хор на дол летіл вишені у п’яти человік, і єжелі би не потрапил на женськіє глави, то би о камінь мармур розбился. І многим женам повреждени були глави, а єдиной старусі і вся глава сломилась, яка у три дні і умерла. Мене же господь і матір божія сохранила невредима. Он же, реєнт, убоясь, біжал із хор і поддался на римськую релігію, но немалим коварством з римськими півчими старался, як би мене увічить, к тому ж єще согласился із тими моїми врагами, Семеном і Іваном, кої пред сего мене желали убить, но їх з села Поповой Гори, бивши плетьми, вигнали за границю, а тепер в Могилеві в драгунський полк при замку записались, якіє посля вскорі православную церков викрали, і оних повішано.
Бігая того зла, по прошенію случившихся в Могилеві міщан із города Шклова, просился я от єпископа могилевського отпуску, об’явля єму своїх гонителей, який і отпустил мя з немалою жалостію. І з тими купцями Іоанном Мазуровичем да Михайлом Кособуцьким, імія із собою двох півчих, пойшол я в город Шклов в монастир Благовіщенія господня, в яком монастирі ігумен Феодосій із братією приняли меня з охотою, з награжденієм за содержаніє півчих талярей десять битих, кромі дохода, ібо тот монастир імієт приход, — всі благочестивіє к тому монастирю склоняються, где і тот город стоїть над рікою Дніпром. І там я чрез четири года при том монастирі був реєнтом і от оних міщан, так і от ігумена іміл довольствіє. Но і там враг, іскатель мні зла і гоненія, завидя моєму добру, возста на мя. Прилучившіїся з Кієва два студенти, желали у Орші іли в Могилеві ходить до школ, но не приняті за тим, что благочестивіє. З ними я потрудился, і на світлоє воскресеніє виправили діалог з інтермедією. На який многолюдствіє благочестивих собралось і римлян, і самих єзовитов, і доменікан, і жидов. І всі тому удивлялись, яко там, в тих краях, той вещі не видали. Немалую себі римляне болізнь і безчестіє принявши, умислили, яко би мя вигнать із города Шклова: просили губернатора, чтоби мні на їх празники приходить в кляштор доменіканський до органов і з півчими своїми співать. Хоча й же і був присилок от губернатора, то я много отказивался, яко нам, благочестивим, в римський кляштор неприлично входить, да і правила святих отець возбраняють. Но і пачей оніє римляне опечалились і наславши єдной нощі в монастир на співарню, яко би нечаянно, з ліхтарнями, органіста з драгунами замковими, і начали бить всіх півчих і тих студентов, а мене з чулана витягши, безмилосердне били і шаблями рубили, где главу мою у двох вісцех до мозгу прорубали, і несли мене у Дніпр-ріку утопить. Но я, мало ощутився, просил оного органіста, яко он ісперва добр був ко мні, помилованія: який об’явил мні, что послан от замку убить мене і у Дніпр уволокти. Однак божія помощ і матер божія заступиста мя: случившієсь того града міщане їхали в городи з крамами і наїхав на тоє, отняли мене і мало в живих унесли у співарню і об’явили ігумену. От якого я порубанія много страдал і все своє імущество врачам роздал; но ничтоже не успіл би, єжелі би не єдина вдова, женщина Євдокія Мащиха, ізлічила: ібо оніє римляне, ощутивши, якіє врачі до мене ходять (яко там боліє жидов не імієтся нікого), намовляли, чтоби мя умертвить. Когда ж я от той старухи уврачеван і стал по-прежнему співать, то ізвіщенно мні от добрих приятелей, что хотять мене, в нощі напавши, ізв’язать і воскорі у Дніпр укинуть. Я, видя і там гоненіє і что уже укритись от папіштаков невозможно, а случилось таким же способом, в ночноє время в єдном місцю того органісту самого застать в шинку, то там з своїми півчими також єму отреванжевал киями і шаблями, і забравши всіх півчих, дубом по ріці Дніпру пустился вниз.
О такой моєй тайні ігумен і міщане ізвісні були і много обо мні сожаліли, тілько что сила римськая, а на благочестіє гоненіє. І той нощі уплили миль десять. І припливши світом к городу, стоящему над Дніпром, Гомлю, там препочили дній два. І паки яшася плаванія. І от Гомля, когда там же судноє плаваніє возиміли, то в єдином місцю, припознясь, случаєм нагнали судно на древо, якоє в ріці от брега отвалилось, і там всі шість нас человік і судна вивернулись. І так само судно вниз Дніпра пошло, а імущество наше, якоє було, все затонуло, ми же храненієм божіїм за лози похватались, яко поблизу берега іміли плаваніє, — і много гласом немалим іскали рятунку. Где почувши рибалки наїхали нас і побрали у свої лодки. І тілько із тим остались платтєм, в яком випали із судна. І оними рибалками вивезені на брег, где і огнь от них розпален ради огрітія і обсушенія от води. І оттоль, преночевавши, в пущі пішим путем немалий час шедши, доспіли к Лоєву городку, а послі до Ріпок і там препочивши мало, дошли до города Чернігова, і тамо премедля яшася і паки в путь. Уже зо мною були четири тілько півчіє, а два в Чернігові к архієрею Родіону Жураковському пристали.
І дошедше до городка Седнєва, там задержан упрошенієм господина обозного генерального Якова Лизогуба при єго церкві остатись за дячка із содержанієм півчих. Видя я себе от потопленія і при мні будучих півчих весьма оскудних на одіваніє, принужден остатись. В оном Седнєві жил я чрез год: і мало приодівшись, оттоль отийшол, поблагодаря, і оставил при господину єще двох півчих, а зо мною єдин хлопець Іоанн. І шедши дній немало, достиг до своєго пристанища отчеського і застал єще в живих отця і матку, і всіх братій і сестер, і діда своєго Стефана (який уже живши купно з нами літ сто і тридцать і умре). В дому мало поживши, принят в півчіє в кафедру переяславськую к преосвященному Кирилу Шумлянському за реєнта. І тамо год виживши, ізволенієм божіїм і за благословенієм родителей своїх, в 1718 году женился, февраля остатніх чисел, на дочері бувшого сотника березанського Михайла Пилипенка, Анастасії.
По отході, того ж года марта первих чисел, отцеві моєму в поход царичанський за обозного полкового, на тот час будучему гетьманом наказним господину Сулимі Іоанну, хорунжому генеральному, то я в небитность отця моєго, по умертвії намісника березанського, Андрея Покори, тим же архієреєм Шумлянським за заслуги мої півчеськії, в 1718 году в ноябрі 3-м числі, в городку Березані до храму Успенія богоматері в священика рукоположен. Єще в тую пору в Березні єдна церков була, где со времені моєго проізвожденія много бід і гоненій от Забіловни Дмитращихи претерпіл невидаванієм презентов, но за виданієм от атамана Іоанна Зуя із козаками презента, принят я і рукоположен. Якая із ярості того же дня прислала до архієрея Шумлянського з письменним прошенієм, якоби я недостоїн священства, а недостоїнства ніякого не показала: то оноє письмо Павло Гресько того ж дня ідучему архієрею із церкві, в якой я і рукоположен, подал. Якоє письмо архієрей, когда вшедши по обичаю в столовой розібоан з мантії, веліл при старшин! полковой, якіє в то время пригодились, писарю Савичу читать. І по вичитанню оного письма, призвавши оного Греська пред себе і сказивал: "Об’яви де панюй своюй, что она нехай знаєт хлопа, а єпископ попа; а когда не похощет єго, Турчиновського, в руку ціловать, то нехай где інде поцілуєт". І тако отправлен. І от того времені не малия от ней, Дмитращихи, і сина єї Василія, хоча й в тую пору і млад був, гоненіє і поруганіє претерпівал і во время моєго прихода, по обичаю, з молитвою і в празники з крестом, немалоє поруганіє і вигнаніє із дому єї принимал. А всегда, бувало, лестію мя хотяще уловить, призивая в дом свой, питієм ізнуряєт, чим би в словах уловить і обезчестить; но я, силою божеською і матері божі" єй, невредим отхожду. Видя оная Дмитращиха, что я не преодоліван состою, на єдину обиду якоби мою устроїла в 1719 году церков другую на Заріччі, з помоществова" нієм прихожан, святого архангела Михаїла, якая в год состроєна і освящена покойними протопопами Григорієм Максимовичем да Павлом Доброницьким. І стала (Дмитращиха) до того прихода рефероватись, а вмісто єї дому дом отця моєго к моєму приходу опреділен. К якой церкві придан священик Кирило; но оная Дмитращиха і тим священиком вознегодовавши, почала іскать духовних себі по своєй похоті: і во время святия четиредесятниці для ісповіді от’їхала в село Семеновку і там в священика Григорія ісповідалась, а до моєй Успенськой церкві прийшла, чтоби святих тайн сподобитись. Якую я видя пренебрегательку чина священичеського, послал пономаря Михайла, чтоби оная Дмитращиха з церкві виступила і їхала би туда причащатись, где ісповідалася, яка принуждена їхать в церков Михайловськую і там сподобилась святих тайн от Кирила-священика: ібо і указ от архієрея Шумлянського во всю єпархію був, чтоби священики не своїх прихожан не приймали на дух і пачей святих тайн не сподобляли. То от того времені і пачей немалою яростію наполнилась: начала гонить мене явно і тайно, насилая своїх подданих п’яних на мой дом, бранячи і на путі, і в церкві, а я все снисходительними вещми сохранялся. Єдиного же времені з ярості будучому в домі єя полковнику Василію Танському много непотребностей приключила мні наговоркою. Який, призвавши мя в дом єя пред себе, бранил, пориваясь бить мене; но я і оттоль безбідно, оправдая себе, отийшол. А уже когда син єї Василій, будучий в тоє время во училищах в Шленську і в Празі, виучась, от Праги в Петербург дойшол і там в архієрея Лопатинського учителем при домі єго стал; то уже я от оной Дмитращихи весьма був поруган і гоним, з похвалками стогнать мене от парафії із Березані. Когда же син єї пришед з Петербурга, то уже незносніє мні обиди і козакам стал приключать. А когда в 1740 году сотником березанським стал, то і тоже гоненіє на мя возстало: з немалим угроженієм козакам і мужикам приказивал, чтоби у мене ніхто не наймался роботать, хотя уморить мя гладом і хладом.
