Портрети - Павличко Дмитро

Він утопив свій погляд у блакить,
У синє небо, повне світла й знади.

А кров його в сухій траві горить
І сліпить, наче блискіт канонади.
Навколо вбивці повзають, як гади,
Маскуючись, міняє шкуру бридь.

Це єзуїтська головна прикмета —
Застрелити живого, наче пса,
Вважати богом мертвого поета!

Та хиляться над мертвим небеса,
Горять із плазнів сплетені тенета,
І сяє слова вічного яса!

1972
АНТУАН ДЕ СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ

Навіщо повертатися назад
З небес на землю, де війни катуші,
Де Францію дрібні й підступні душі
Зжирають, наче гусениці сад?!

І свій літак тісний, немов снаряд,
Веде він у безумнім безоружжі
Крізь вибухи, що, мов сліпучі ружі,
Цвітуть і осипаються підряд…

В палаючій, як метеор, машині
Його вхопила неба течія
І занесла в глибини темно-сині.

Світ у зірках читав його ім'я,
Лиш у пісках Лівійської пустині
Не відала про це сліпа змія.

1972
ЕРНЕСТО ЧЕ ГЕВАРА

1

Як дим, на землю падає Гевара,
Кущами болю вибухло плече…
Так тихо поміж пальці кров тече,
Як поміж скелі золотава хмара.

Стає над ним убивця, як примара,
Впритул стріляє ще, і ще, і ще…
— Хіба не годі вже? — питає Че.
І сміхом зблискує зіниця кара.

Прибитий до камінної плити,
Як до хреста, він мусить помирати,
Щоб завтра встати для святої мсти…

І ось беруть його в сувій церати,
В тюрму несуть таємно, мов кроти,
І неживого кидають за ґрати.

2

Спалити, чи віддати для мурах,
Чи в мурах затопити, чи в бетоні,
Чи поховати в атомному схроні
Цей, наче порох, небезпечний прах?

Так біситься і шаленіє страх.
І, щоб не брався мертвий Че до броні,
Вони йому відрубують долоні,
Обпечені на вогняних вітрах!

Ті руки, мов облиті кров'ю птиці,
На волю вириваються, летять,
І дивляться на землю, як зірниці.

А на землі, там, де хрести стоять,
Зготовані вже для нових розп'ять,
Вниз опускають очі люди ниці.

1972-2003
ЮРІЙ ГАГАРІН

Упав літак, на нашій тверді тлінній
Розпався умлівіч, як всохла віть.
Вогонь шарпнувся в синю небозвідь
Над божевіллям металічних ліній.

Трава почервоніла, наче мідь,
Струхлявіла й збіліла сталь, як іній,
Згорів, немов газета, алюміній —
Такий, що не повинен був згоріть.

До вогнища прибігли з поля діти,
І їм вдалось у попелі знайти
Дзвінкий обруч космічної орбіти.

О Юрію! Носив на серці ти
Швидкий політ і вже не міг стерпіти
Повільних крил, як руху без мети.

1972