Нерозгадана таємниця тов. Бурдуна - Антоненко-Давидович Борис

Попереду

тягли дві сулії з жовтим відблиском, а всередині, щоб

йому було в пам'ятку, чимчикував приголомшений само-

гонщик. Бурдуна викликали подивитись на ґанок. Сердюк

оддалік спостерігав надзвичайну картину. ^

"Пити другим так не дає, а сам візьме тепер собі, невірний!-—повезе в город нишком жлуктити. Тут ти святий та гожий, як тебе всі бачать, а що ти в городі з ним будеш робити? Знаємо таких! Бачили вже!.."

Незаможники, перебиваючи один одного, похапцем розповідали Бурдунові, як було. Бурдун, не діждавшись кінця балакання, перейшов до діла. Звелів поставити сулії на землю, озирнувся довкола, взяв стару лушню й...

"Невже розіб'є? — завмерло в Сердюкових грудях,— стільки добра пішло..."

— Дзелень-дзень-дзень!.. дзень...— останнім тріснутим лементом поскаржилось скло і замовкло. До Сердюкового носа долетів знайомий, приємний пах.

— Не п'є... От штука!

А далі засунув у кишені чемерки руки й сам до себе здивовано промовив:

— Це — якийсь малахольний!..— і переконливо додав собі: — Не інакше, як малахольний — сулію сам розбив! Хто таке бачив!..

1923