В листопаді - Яновський Юрій

Туман розвіявся по сквері ще раз, і з ним пішло все — й синій погляд, такий гарячий зблизька.

12

Мій друг-повернувся додому. Не скидаючи капелюха, він видушив із тюбика синьої фарби і розтер її. Потім почав заповнювати нею полотно.

Тут прийшов я — його друг і почитатель.

— Заходь,— сказав він, розмазуючи фарбу.

І я вислухав його мовчки, слідкуючи за пензлем, яким він підкреслював думки. Стало темно.

— Думав я, йдучи додому. Вже мозок розсипався іскрами зід ударів крові. Думка сягала в загірню сторону, та заважало таке місто. Захотів я, щоб ізникло воно — брудне, з вулицями й електрикою, що краде відблиски фарб. Щоб величне місто-велетень повстало на руїнах. Мільйони вікон щоб обступили мене з боків. На хмарах пливли б електричні літери й меркло б під ними кіно "Золотого Воза".

У відчинене вікно кімнати долинуло одне слово — не то його сказав хтось, не то — проспівав жалібною нотою. Мій друг вийшов із кімнати, перервавши розмову. До кімнати входило низьке й тягуче:

— Поодайте!

13

Я виглянув у сутінь вулиці. Мені журно стало чогось. Я ке розумів мого друга раніш. Я розумію його тепер. Це я — той писака, і це я залишив дівчину годинником у чужім вікні. Вона ніколи не наблизиться до мого друга... 1

(З Берліна він привіз спокійні манери великого міста. Я завжди любитиму його замріяну мудрість і сивину на скронях).

Листопад обтрушував із дерев листя. Воно падало повз вікон, шелестіло й одсвічувало жовтим. Замовк раптово голос старця, і все дослухалось ніби до пострілу, А може, його й не було.

14

Мій друг зайшов до кімнати згодом, і ми сиділи довго мовчки. У відчинене вікно летіли комарі й метелики. Від їхньої присутності наче дзвеніло само повітря.

— Струмок думки від чужої руки мутнішає, і часто легше буває прострелити копійку, ніж цілувати дівчину.

1925

1 ...з акликаючи у невідоме кіно "Золотого Воза".— В уяві героя з таємничим кінотеатром асоціюється сузір'я Великої Ведмедиці (українська народна назва — Віз).