Aria passionata - Хоткевич Гнат

Прилинь!.. Ждуть тебе, щоб розкритися, пишні лоні мої… Губи рожеві чекають уст твоїх… Ще нікого, нікого не цілували вони… Всі скарби дорогоцінні, вони берегли для тебе і тільки для тебе… Ніхто не осквернив ще моїх очей своїм палким зором, ніхто не держав ще за руку мене і вона не тремтіла ще в жодній руці… На тебе, на тебе чекають усі розкоші і сили й принади… Прилинь!.. О, прилинь!.. О, жаданий і милий, і милий…

І простерла вона до небес тонкі руки свої, мов відти чекала коханця.

Широкі рукава округлим рухом ізсунулись на плечі і лінії мармурових, виточених рук забились, запалали промінням.

Закинулась голова, вискочив гребінь, розсипались свавільно коси…

Груди скоро-скоро підіймались, тріпотіли – і вся вона, розкрита, зворушена, поклик жаги кидала в просторонь, в далеке зірчастеє небо:

– Хто ти?! Хто ти?!

І… ніхто, окрім комишу, не відгукувався на поклик жахливий той…

І ніхто, окрім місяця, не цілував її гордо-піднятих грудей і палаючого лиця…

Холодно відбивала вода свою глибину і загадувала таємну загадку…

І з розпачем крикнувши аж до хмар: "Хто б не був ти! Хто б не був ти!" – впала вона, ридаючи, на дно човна… Човен загойдався, загомоніли незадоволено весла, хвилька бризнула вбоки – і знов через момент все також тихо і таємно заговорила, несучись все вперед і вперед…

Впали стрільчастії тіні на воду… Місяць розлив свій напиток-отрую, дихання ночі пронеслося, і затремтіли у ньому бажання… Сни прийшли до тих, хто спав, життя наступило для тих, хто хотів… Стомленим – сон, серцю – биття, радість – бажанню, вбогим – кайдани і пута.