Венеціанський купець - Вільям Шекспір
Покиньмо цю розмову. Інше щось
Сказати мушу я. Лоренцо, вам
Я доручаю господарство, дім мій
І справи всі... Обітницю дала я
Смиренно жить в молитві й спогляданні
З Неріссою, далеко від людей,
Аж поки не прибуде мій володар...
Від нас близенько монастир стоїть,-
Лише дві милі звідси. Будем ми
Там забуття шукати. Обіцяйте ж
Все виконать, чого я так у вас
Прошу в ім’я прихильності моєї.
Вам необхідно прислужитись.
Лоренцо
Я
Радий від серця щирого, синьйоро,
Усі накази виконати ваші.
Порція
Челядники мою вже знають волю:
Вони і вам, і Джессіці коритись
Так само будуть, як мені й Бассаньйо.
То прощавайте ж, любі, доки ми
Не стрінемося з вами.
Лоренцо
Хай же вас
Не кидають думки веселі!
Джессіка
Я
Бажаю вам всіх радощів, синьйоро!
Порція
Спасибі вам за добрі побажання!
Бажаю щиро вам обом того ж.
Ну, Джессіко, прощайте!
Джессіка й Лоренцо виходять.
Балтазаре,
Твою велику відданість і чесність
Я знаю; доведи мені й тепер
Свою прихильність. Лист оцей візьми
Й вези його до Падуї щодуху -
У руки дай кузенові моєму,
Ученому Белларіо; він дасть
Тобі папери і убрання; все те
Хутчій достав на пристань, що від неї
В Венецію рушають кораблі.
Мене застанеш там. Та не барись!
Балтазар
Я докладу всіх сил, щоб це зробить,
Не гаючи й хвилини.
(Виходить)
Порція
Ну, Неріссо,
Тепер ходім! Я маю щось на думці,
Чого ти ще не знаєш: ми обидві
Побачимо своїх чоловіків
Раніше, ніж про нас вони згадають.
Нерісса
А нас вони побачать?
Порція
Так, Неріссо!
Проте в такім убранні, під яким
Ввижатиметься їм все те, чого
Бракує нам. Б’юсь об заклад, Неріссо:
Коли ми вберемось у чоловіче,
Спритнішою і кращою я буду
З нас двох: носитиму свого кинджала
І вправно, й легко; буду говорить
Хриплявим голосом, який буває
У хлопчаків, коли пора приходить
Зробитись їм мужчинами. Свій крок
Дрібний зміню я вміло на ходу
Широку чоловічу; і про сварки
Розпочинатиму розмови, наче
Хлопчак-бешкетник; вихвалятись буду
Про те, як найвельможніші красуні
Мого кохання домагались; як
Марніли й гинули з того кохання,
Коли на них я не звертав уваги!
«Що я робити мав? Хіба я винен?
Чи ж з усіма упоратись я міг?
О, жаль мені, що їх занапастив!»
І ще хоч двадцять вигадок подібних
Я наплету, щоб кожен міг поклястись,
Що я дванадцять місяців тому
Утік із школи! Пам’ятаю добре
Я сотні витівок таких хвальків
І використаю усе, що зможу!
Нерісса
Підшиємось ми під чоловіків?
Порція
Фе! Не мели дурниць! А що було б,
Якби тебе хтось зрозумів двозначно?
Однак пора! Я розкажу усе
В кареті, що чека нас біля брами.
Нам треба поспішать! Мерщій відсіль!
Ми маємо проїхать двадцять миль.
Виходять.
СЦЕНА 5
Там само. Сад.
Входять Ланчелот і Джессіка.
Ланчелот
Так, то правда! Бо, бачте, гріхи батьків завжди покутують діти. Через те, повірте, я за вас боюсь! Я завжди відвертий з вами, тим-то й викладаю вам щиро свою думку про цю справу. Отже, не втрачайте бадьорості! Я й справді гадаю, що ви пропаща. А проте ще є невеличка надія на ваш порятунок. Але і ту можна назвати надією-байстрючкою.
Джессіка
Яка ж то надія, скажи, будь ласка?
Ланчелот
А ось яка! Ви можете, наприклад, мати надію, що ваш батько вам не батько, що ви не дочка єврея.
Джессіка
Це таки й справді надія-байстрючка! Коли б воно було так, то на мене впали б гріхи моєї матері!
Ланчелот
То правда. І через те я боюся, що погибель чекає на вас і за батька, й за матір. Отже, коли я намагаюсь уникнути Сцілли, вашого батька, я потрапляю до Харібди 47 - вашої матері. Виходить, хоч круть, хоч верть, а ви пропаща.
Джессіка
Мене врятує мій чоловік: він зробив мене християнкою.
Ланчелот
То правда. Тим гірше для нього! Нас, християн, і так уже досить: саме стільки, щоб можна було одному з одним жити мирно. Кожен зайвий християнин тільки підвищує ціну на свиней. Якщо ми всі гуртом почнемо їсти свинину, то скоро ні за які гроші й шматочка смаженого сала не дістанеш.
Джессіка
Я розкажу моєму чоловікові, Ланчелоте, все, що ви мені тут набалакали; та ось він іде.
Входить Лоренцо.
Лоренцо
Я скоро почну ревнувати до тебе, Ланчелоте, якщо ти будеш заводити мою дружину в різні куточки.
Джессіка
Ні, вам нічого боятись за мене, Лоренцо: ми з Ланчелотом не в злагоді живемо. Він каже мені відверто, що на небі немає для мене спасіння, бо я дочка єврея, і вважає, що ви поганий громадянин, бо, навертаючи євреїв до християнської віри, набиваєте, ціни на свинину.
Лоренцо
Мені легше виправдатися в цьому перед республікою, ніж тобі за те, що ти надув негритянці пузо, адже та маврітанка зайшла в тяж від тебе, Ланчелоте.
Ланчелот
Хіба це злочин? Такий прибуток буде їй нагородою за втрату чесноти. В кожному разі, вона виросла в моїх очах проти того, за що я мав її раніше.
Лоренцо
Як, одначе, кожен дурень уміє вправно гратися
