Байда князь Вишневецький - Куліш Пантелеймон

Смерті я не звик боятись,
Від неї й на печі не заховатись.

Візир
Я був колись таким, як ти, джавуром
І так, як ти, бив на "проклятих турків",
І так, як ти, попався у неволю,
І так, як ти, готов був погибати.
Та просвітив мене пророк великий.
І занедбав я ваші мрії дикі.
Покинь олживе ідолопоклонство
Во ім'я пророка правди, Магомета,
І будеш з нами чесно панувати,
Єдиного на небі прославляти.

Андибер
Цур вашому дурному Магомету
І вашому гидкому пануванню!
Господь наш не один живе на небі,
З Отцем живе і Син єдинородний, [130]
А з Сином — Мати, Діва пресвятая
А з ними — всі святі і преподобні.
Нас, християн, вони благословляють,
А вас, невір, навіки проклинають.

Беклербек
Великий візирю! коли б тінь бога,
Наш падишах, [131] почув таке кощунство,
То повелів би тут же перед нами
Язик проклятому джавуру вирвать!

Візир
Премудрості премудрого не міряй
Своїм умом, в заклятості мізернім.
Як море-океан, вона глибока;
Як небеса надоблачні, висока.
Козурю! [132] схаменись. Нехай той Байда
Таким безумним і запеклим буде,
Щоб тьму над світ, а чесну жизнь над муки
І над гидке здиханнє прокладати...

Андибер
Як! Байда, кажеш?

Візир
Байда Вишневецький.

Андибер
Хіба ж його не страчено ще вчора?
Хіба за гак ребром не зачепився
І не висить-кричить великим гласом,
Що Магомет, пророк ваш, харцизяка,
А Сус Христос — творець землі і неба,
І ви його ще й досі не добили,
Гірких речей його не заглушили?

Візир
Жив і здоров, загоїлися й рани,
Що ними весь під Яссами окрився.
Дознавшись про його неволю, мати
Збула всі статки, все позакладала
І вчора прибула до Цариграду,
Та падишах їй відказав на викуп:
"Коли єси всі українські замки,
Поля, луги й степи позаставляла;
Коли б сріблом та золотом Стамбул мій,
Як місяцем і сонцем, осіяла:
Не випущу й тогді його на волю.
А схоче він пророку поклонитись
І з нами, правовірними, осістись,-
Зроблю його в дивані головою
І в царстві первим паном підо мною".

Андибер
А Байда що на се?

Візир
Не хоче й знати:
Йому любіше на гаках стирчати.

Андибер
То й я не хочу знати.

Візир
Ти завидник
І подражатель Байдин, Андибере.
Що він ні зробить славного й дурного,
І ти в ту ж стежку, дивлячись на нього.

Андибер
В ту стежку? Ні, своя тропа у мене.
Ось слухай, турчине. Коли ви Байду
Пхнете з бойниць на ті гаки залізні?

Візир
Сьогодні, зараз.

Андибер
І я сам побачу?

Візир
Побачиш.

Андибер
(затрусившись)
І мені дозволять Байду
Самому пхнути на гаки з бойниці?

Візир
Про се є кат у нас.

Андибер
Коли дозволять
Мені при Байді ката заступити,
Готов я з вами брат за брата жити.
Зроблюсь потурнаком і занедбаю
Всі радощі мого святого раю.

Капудан-баша
Що за ненависть люта!

Сераскир
Що за серце!

Візир
Ні, що за розум і наука віри!
О підла чернь! куди тебе провадять
Обманщики, кудлаті лицеміри? —
Геть з ним!

Андибера виводять.

Дзвенять уже кайдани
З металу благородного.

Увіходить Байда, у срібних кайданах.

Нещасний,
Великодушно необачний князю!
Ти вже покинув суєвірство кляте,
Ти мислиш тверезо про бога правди...
Один би ще ступінь, і лик пророка,
Спасенний лик, твоїй душі б одкрився!
Та ні, ти гинеш, благородна жертво
Отчаяння!

Сераскир
Що за постава пишна!
Таким він був під Яссами, як наші
Його кругом, як хмари, обступили.
Коли б тепер меча йому вернути,
Він і в кайданах здався б Іскендером. [133]

Візир
Надумавсь, князю?

Байда
Не соромте сили
Пустим ляканнєм запорожця Байди.

Візир
Ти хочеш гинути?

Байда
Не хочу, мушу.

Візир
І за що ж гинеш, рицарю великий?

Байда
За правду. Не знайшов я правди в Польщі,
Ні в вашім гарнім царстві, ні в Московськім,
А в нас вона на Русі-Україні
Сліпа й глуха, як мрець у домовині.
Родивсь я рано: ще закон і віра
І в нас одні, і в турка-безувіра,
І в москаля, що широко сягає,
І в поляка, що високо літає.
Не хочу жити. Буде з мене.

Візир
Князю!
Забудь про наше темне безувірство,
Забудь і про козацьке дике звірство,
Забудь про масу. Ми серед лукавих,
Жорстких сердець і розумів мізерних —
Оазиси, невидимі верблюдам
І вожакам їх, ницим недолюдам.
Живи, як ми живем. Признай пророка,
І буде тінь твоя у нас широка

Байда
Я житиму не тілом, а душею,
Надією великою моєю.
Настане інший вік і інші люде:
Над ними правда царювати буде.
А з вашого пророка ви зробили
Те, що [з свого лукаві християне].
Його ім'ям великим освятили
Своє хижацтво і життє погане.
Не хочу жити з вами.

Візир
Поміркуй же,
Якою смертю помирати мусиш.
Залізний звір тобі у ребра в'ється
Своїми пазурями-якорями,
І довго будеш чути, як сміється
Твій лютий ворог між потурнаками.
Бо Ганжа...

Байда
Се не ворог, дика сила,
Що з давніх-давен бідну Русь давила.
Нехай сміється... Я молитись мушу
За Україну, за народну душу.
Вона в мені, і житиме вовіки.
Як в Чорне море ллються наші ріки,
Так в сій душі живе добро злилося
І з серцем чистим, щирим понялося.
Не вмре вона: воскресне в тім народі,
Що гине ув усобиці й незгоді.
Забудеться ім'я моє, а серце
В далекому потомстві одозветься.

Візир
В потомстві... Хто твоїм потомством буде?
Які поваги, честі, вірності світила,
Які непідкупної правди люде,
Вселенної животворяща сила!..
Мовчиш?

Байда
Я все сказав.

Візир
Душе висока!
Ти був би перлом без ціни в пророка.

Пауза.

Ведіть, сповняйте падишаха волю.
Байду виводять.
А ми всі пійдем до передпокою
І світу чотирьох конців владику
На милость нахилятимем велику:
Чи не вблагаємо, щоб таки не згасла
Душа свята, велика і нещасна!

Увіходить замковий ага.

Ага
Шкода! Кайданів срібних дожидались
Сіпаки, як голодні пси м'ясива,
І дика чернь із рук у падишаха
Криваву жертву рве, як дар аллаха.
Чи чуєте? Реве Стамбул... Вже сталось.
Од велетня одно ім'я зосталось.

Пауза.

Візир
За вибухом сліпого фанатизму
Я чую спів невольницький козацький,
Знакомий голос хижого сусідства.
Що дише злом на світ магометанський.

Ага
Се бідна мати, тужачи по сині,
Невольників з галер навизволяла,
Щоб на п'яній, завзятій Україні
Про князя Байду пам'ять не вмирала.
Спів робиться виразнішим.
Годі тобі, князю Байдо, байдувати,
Сватай мою дочку та йди царювати.
Твоя, царю, дочка поганая,
Твоя, царю, віра проклятая!
Знов невиразно чути спів.

Візир
О, лучче б сі співаки поніміли!
Вони так добре Байду зрозуміли,
Як ми свого великого поета,
Світило в тьмі, пророка Магомета.
Природо чесна, цвіте жизні чистий!
Тебе низьке принижує й хвалою.
Один дух правди й благості огнистий
До вищих дум возноситься тобою.

Спускається завіс.
Невиразний спів переходить варіаціями у високий національний гімн.

ПРИМIТКИ

Героєм драми виступає історична особа — український магнат, князь Дмитро Іванович Вишневецький (р. нар. невід. — 1563). Про життя й діяльність відомо ряд вірогідних фактів. У своєму маєтку Д. Вишневецький мав загін надвірних козаків, з якими брав участь у боротьбі з турецько-татарськими нападниками. Близько 1554 — 1555 р. за його ініціативою на острові мала Хортиця збудовано замок для оборони південних окраїн України від татарських набігів. Пізніше (у 1558 — 1561 рр.) Вишневецький перебував йому відповідальні військові справи. Під час походу 1563 р. на Молдавію був підступно схоплений молдавськими феодалами, виданий турецькому султану Сулейману ІІ і за його наказом страчений.
Деякі українські історики (А. Скальковський, Д. Яворницький) вважали Д. Вишневецького засновником Запорозької Січі і ототожнювали його з героєм відомої української думи "В Цареграді на риночку..." — козаком Байдою. Концепція образу Байди в драмі П. Куліша якраз і грунтується на подібній гіпотезі. В сюжеті драми тісно переплітається конкретна історична реальність з народно-пісенною традицією в осмисленні образу Байди.
Ганжа Андибер, гетьман Запорозький — особа не історична. Гетьман Ганжі Андибера на Україні не було. Цей образ створено за мотивами народних дум, де він уособлює ватажка козацької голоти в боротьбі проти козацької старшини (див. народну думу "Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер").
Настя Горова, шинкарка степова — образ Насті Горової у драмі П. Куліша є поетичною інтерпретацією мотивів усної народної творчості. "Шинкарка молодая Настя кабачная" досить рельєфно виступає в думі "Козак нетяга Фесько Ганжа Андибер", яка побутує в різних варіантах.

[1] — Гіпокрена — за давньогрецькими міфами, джерело на горі Гелікон у Греції, яке виникло від удару копита крилатого коня Пегаса, що на ньому їздили музи. Вода цього джерела приносила натхнення поетам. У переносному значенні — джерело натхнення.

[2] — Мельпомена — у давньогрецькій міфології, одна з дев'яти муз, покровителька різних видів мистецтва: спочатку пісні, згодом — сумної пісні, ще пізніше — трагедії.

[3] — Ізяславська вітка... — Нащадки великого князя київського Ізяслава Ярославовича (1024 — 1078), сила Ярослава Мудрого.

[4] — "Гомін, гомін по дуброві..." — народна пісня, відомо в різних варіантах.

[5] — Бахмат — верховий (бойовий) кінь у татар.

[6] — Тирлич — рід однорічних і багаторічних трав'янистих та напівтрав'янистих рослин родини тирличевих.

[7] — Розрішеннє — тут: відпущення гріхів.

[8] — Гривня — мідна монета в три, а в деяких місцях — у дві з половиною копійки.

[9] — Рубок — тонка перкалева чи батистова хустка. Волосяний рубок — чернечий головний убір у вигляді хустки.

[10] — Казюка — кузька, комашка.

[11] — Потентат — володар, всесильний, могутній; коронована особа.

[12] — Лівонія — назва території сучасної Латвії й Естонії в середні віки. Походить від етнографічної групи "лівів", що живе на узбережжі Ризької затоки, розмовляє львівською мовою. Близько до естонської.

[13] — Хвалинське море — давньоруська назва Каспійського моря.

[14] — Річ Посполита — тут: республіка.

[15] — землі, підвладні султанській Туреччині.

[16] — Дике поле — історична назва в 16 — 17 ст. незалежних степів Південної України які межували з володіннями Кримського ханства.

[17] — Соліман — турецький султан Сулейман ІІ (1495 —1566).

[18] — Борей — у давньогрецькій міфології, бог північного чи північно-східного вітру.

[19] — Гуррикан — ураган, буря.

[20] — Долмани — доломани, рід одягу верхових козаків; короткий військовий плащ; назва походить від назви одягу яничарського війська.

[21] — Букефал (Буцефал) — так звали улюбленого коня Олександра Македонського.

[22] — Ганнібал (247 або 246 — 183 до н.е.) — карфагенський полководець та політичний діяч.