Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Замість відповіді Палівцова почала плакати й, захлинаючись на кожному слові, простогнала:

- Дали... йому... десять... років... тиждень тому...

- Он воно як,- сказав Швейк.- То він уже на сім днів має менше.

- Він був такий обережний,- плакала Палівцова.- Він цим завжди хвалився.

Всі присутні в пивній уперто мовчали, немовби тут і досі блукав дух Палівця і радив їм бути ще обережнішими.

- Обережність - мати мудрості,- сказав Швейк, сідаючи до столу і підсуваючи до себе кухоль пива, де в пивній піні утворилися дрібні дірочки: це впали сльози пані Палівцової, коли вона несла пиво Швейкові.- Нинішні часи такі: бережи вуха, щоб не вкусила муха.

- Вчора у нас було два похорони,- звернув розмову на інше церковний сторож.

- Мабуть, хтось умер,- сказав другий відвідувач, а третій спитав:

- А похорони були з катафалком?

- Цікаво знати,- сказав Швейк,- як відбуватимуться похорони військових під час цієї війни?

Відвідувачі встали, розплатились і тихо вийшли. Швейк залишився наодинці з панею Палівцовою.

- Я ніколи не думав,- сказав він,- щоб невинну людину могли засудити на десять років. Що колись одному невинному вліпили п’ять років, таке я вже чув, але щоб на десять - це вже трохи переборщили.

- Та він же в усьому признався,- плакала Палівцова.- Як він тут говорив про мухи й про той портрет, так само повторив це і в управлінні поліції, і на суді. Я була на тому суді за свідка. Але мені сказали, що я перебуваю в родинних зв’язках зі своїм чоловіком і можу відмовитися від свідчень. Я дуже налякалася тих родинних зв’язків, щоб, бува, чого не вийшло, і відмовилася свідчити. Ох, як подивився тоді на мене мій бідолашний старий. Господи! Вмиратиму, а тих очей не забуду. А після вироку, коли його виводили, раптом вигукнув до них там у коридорі, немовби зовсім помикитився: «Хай живе вільна думка!» 43

- А пан Бретшнейдер уже не заходить сюди? - спитав Швейк.

- Був тут кілька разів,- відповіла шинкарка.- Вип’є один-два кухлі пива, спитає мене, хто тут буває, і слухає розмови відвідувачів про футбол. Вони завжди, побачивши його, тільки й говорять про футбол. А його пересмикує від цього, ніби він ось-ось сказиться і почне качатися по підлозі. За весь час піймав на гачок лише одного оббивальника з Пршічної вулиці.

- Усе залежить від тренування,- зауважив Швейк.- А хіба той оббивальник був такий дурний?

- Мабуть, як мій чоловік,- відповіла шинкарка, плачучи,- він його спитав, чи стріляв би він у сербів, а той відповів, що стріляти, мовляв, не вміє, лише раз був у тирі і прострелив там корону. 44 Потім ми всі чули, як Бретшнейдер сказав, витягаючи записну книжку: «Дивіться, знов гарненька державна зрада»,- і вийшов з оббивальником з Пршічної вулиці, і той уже більше не повернувся.

- Їх, мабуть, багато не повернеться,- промовив Швейк,- дайте-но мені рому.

Швейк саме замовив собі рому вдруге, коли до пивної ввійшов агент Бретшнейдер. Окинувши недбалим поглядом порожню пивну і замовивши пива, він сів біля Швейка, чекаючи, що той скаже.

Швейк здійняв з вішалки якусь газету і, переглядаючи останню сторінку з оголошеннями, промовив:

- Дивіться-но, той Чімпера в Стражкові, будинок номер п’ять, поштове відділення Рачіневес, продає садибу з тринадцятьма моргами власного поля, поблизу є школа і залізниця.

Бретшнейдер нервово забарабанив пальцями по столу і звернувся до Швейка:

- Дуже дивуюся, чому вас, пане Швейку, цікавить та садиба.

- Ах, це ви,- промовив Швейк, подаючи йому руку.- Я зразу вас не впізнав, у мене дуже погана пам’ять. Востаннє, якщо не помиляюся, ми розлучилися в приймальні управління поліції. Що поробляєте відтоді, часто сюди заходите?

- Сьогодні я зайшов заради вас,- сказав Бретшнейдер.- В управлінні поліції мені сказали, що ви торгуєте собаками. Мені потрібний гарний пінчер, або шпіц, чи щось подібне.

- Це я зможу вам розстаратися,- відповів Швейк.- Вам чистокровного чи якогось Бриська?

- Хотів би придбати чистокровного пса,- відповів Бретшнейдер.

- А поліційного пса ви б не взяли? - запитав Швейк.- Такого, щоб вам зараз усе вистежив і навів на сліди злочину. Один різник у Вршовіцях має такого пса. Він йому тягає візочок. Цей пес, як то кажуть, у землю свій талант закопує.

- Я хотів би мати шпіца,- стримано, але вперто сказав Бретшнейдер.- Такого, щоб не кусався.

- Отже, ви хочете беззубого шпіца? - спитав Швейк.- Знаю такого: в одного шинкаря в Дейвіцях. 45

- То вже краще пінчерика,- нерішуче промовив Бретшнейдер. його кінологічні знання були зачаткові, і якби не цей наказ з управління поліції, він би ніколи нічого про собак так і не довідався.

Але наказ звучав точно, ясно і твердо: ближче познайомитися з Швейком на грунті його торгівлі собаками. Для цієї мети Бретшнейдер мав право дібрати собі помічників і дістав у розпорядження певні суми грошей для купівлі собак.

- Пінчерики бувають і більші, й менші,- повідомив Швейк.- Є в мене на прикметі два менші й три більші. Всі п’ятеро, можна сказати, ручні. Можу їх вам щиро рекомендувати.

- Це мене б задовольнило,- заявив Бретшнейдер,- а скільки коштуватиме один?

- В залежності від розмірів,- відповів Швейк,- величина тут має значення. Пінчер не теля. З пінчерами якраз навпаки: що менший, то дорожчий.

- Мене цікавлять більші, сторожові собаки,- відповів Бретшнейдер, боячись зловживати таємним фондом державної поліції.

- Чудово! - сказав Швейк.- Великих можу вам продати по п’ятдесят крон, а ще більших - по сорок п’ять. Але ми про одне забули: яких ви хочете, щенят чи старих, і, крім того, псів чи сучок?

- Мені однаково,- відповів Бретшнейдер, для якого все це було непрохідними хащами.- Роздобудьте їх, а я завтра о сьомій годині вечора прийду по них. Будуть?

- Приходьте, будуть,- сухо відповів Швейк.- Але в такому випадку я попросив би вас завдаток, тридцять крон.

- Будь ласка,- сказав Бретшнейдер, відраховуючи гроші,- а тепер вип’ємо по чвертці вина за мій рахунок.

Коли вони випили, Швейк теж замовив чвертку вина за свій