Пригоди Олівера Твіста - Чарльз Діккенс
Добра пожива для роздумів! Ми бачимо, як легко піддається благотворному впливові людська вдача і як ті самі приємні риси розвиваються у найшляхетнішого лорда й найостаннішого вихованця парафіяльного притулку.
Минуло зо три тижні, відколи Олівер оселився у трунаря. Одного разу, коли крамниця була вже зачинена й містер і місіс Сауербері вечеряли в своїй маленькій вітальні, містер Сауербері, кілька разів поштиво глянувши на дружину, мовив:
- Голубонько…
Він хотів сказати ще щось, але місіс Сауербері зиркнула на нього так неприязно, що він затнувся.
- Ну, що? - грізно спитала місіс Сауербері.
- Нічого, голубонько, нічого! - відповів містер Сауербері.
- Ух, звірюка! - вигукнула місіс Сауербері.
- Аж ніяк, голубонько,- покірно відмовив містер Сауербері.- Мені здалося, що ви не хочете слухати. Я хотів лише сказати…
- Ох, можеш не казати,- перебила місіс Сауербері.- Я - ніщо, порожнє місце; тож не кажи мені нічого. Мене не обходять твої таємниці.
Промовивши це, місіс Сауербері зайшлась істеричним сміхом, який не віщував нічого хорошого.
- Але ж, голубонько,- промимрив містер Сауербері,- я хочу спитати у вас поради.
- Поради? В мене? Ні, ні,- трагічно вигукнула місіс Сауербері.- Питай її в когось іншого!
Слідом за цим пролунав новий вибух істеричного сміху, який нагнав на містера Сауербері ще більшого страху. Так, жіноча істерика - це поширений і випробуваний засіб впливу на чоловіка, і дуже часто він дає бажані наслідки. І справді, містер Сауербері відразу почав благати, як найвищої ласки, дозволу сказати те, що місіс Сауербері сама жадала почути. Після короткої суперечки, яка тривала не більше сорока п’яти хвилин, ласкавий дозвіл було дано.
- Йдеться, власне, про малого Твіста, голубонько,- сказав містер Сауербері.- Він такий гарненький хлопчик.
- Ще б пак, коли він стільки їсть! - зауважила дружина.
- У нього меланхолійний вираз обличчя, голубонько,- провадив містер Сауербері.- А це ж саме те, що нам треба. З нього, голубонько, був би чудовий плакальник.
Місіс Сауербері подивилася на чоловіка з неприхованим здивуванням. Містер Сауербері помітив це і, не чекаючи заперечень з боку своєї найдорожчої половини, повів далі:
- Звісно, не на ті випадки, коли ми ховаємо дорослих, голубонько, а тільки на дитячі похорони. Це була б новина, голубонько,- який небіжчик, такий і плакальник. Запевняю тебе, це справлятиме надзвичайне враження!
Місіс Сауербері відзначалася витонченим смаком у всьому, що стосувалося похоронної справи, і нова ідея викликала в неї захват; проте визнати це за даних обставин означало б принизити свою гідність, а тому вона тільки ущипливо запитала, чому така проста річ не спадала на думку її чоловікові раніше. Містер Сауербері цілком слушно сприйняв її слова як згоду, і тут-таки вони ухвалили негайно втаємничити Олівера в усі тонкощі похоронного ритуалу, аби він міг супроводити свого господаря при першій же нагоді.
Нагода не забарилася. Наступного ранку зразу ж після сніданку до трунаря зайшов містер Бамбл. Приставивши ціпок до прилавка, він видобув свого великого записника в шкіряній оправі, а з нього вийняв клаптик паперу, який і простяг містерові Сауербері.
- Ага! - радісно всміхнувся трунар, беручи папірець.- Замовлення на труну?
- На труну й на похорон коштом парафії,- відповів містер Бамбл, застібаючи ремінець свого записника, такого ж грубезного, як і він сам.
- Бейтон,- мовив трунар, переводячи погляд з папірця на містера Бамбла.- Я щось не чув такого прізвища.
Бамбл, хитаючи головою, відповів:
- Уперті людці, містере Сауербері. Дуже вперті! Та ще й, уявіть собі, горді.
- Горді? - скривився трунар.- Ну, це вже занадто!
- Ох, це просто гидко! - вигукнув бідл.- Це протиприродно, містере Сауербері!
- Маєте слушність,- погодився трунар.
- Ми, власне, почули про цих Бейтонів тільки позавчора ввечері,- пояснив бідл.- І то не від них самих, а від їхньої сусідки, яка звернулася до ради з проханням прислати парафіяльного лікаря,- мовляв, одна жінка в її будинку дуже хвора. Лікаря не було, він саме пішов у гості, але його учень - до речі, дуже кмітливий хлопчина - відразу ж надіслав їм якісь ліки у баночці з-під вакси.
- Швидка допомога,- зауважив трунар.
- Швидка то швидка, але послухайте, сер, що було далі, яка була дяка цих бунтівників. Уявіть собі, чоловік переказує, що ці ліки не допомагають від недуги, на яку хворіє його дружина, а тому, мовляв, вона їх не питиме. Так і заявляє, сер,- не питиме! Чудові, сильнодіючі, цілющі ліки, які лише тиждень тому поставили на ноги двох ірландських чорноробів і вугляра! Видані безкоштовно, та ще й з баночкою з-під вакси на додачу! А він, бач, заявляє, що вона їх не питиме!
Обурення ницою поведінкою невдячного голодранця охопило містера Бамбла з новою силою, він побуряковів і спересердя хряснув ціпком по прилавку.
- Н-ну,- мовив трунар,- я ще зроду…
- Атож, зроду, сер! - вигукнув бідл.- І не тільки ви! Ніхто! Зроду! А тепер вона взяла й померла, і нам доводиться ховати її! Ось адреса, і що швидше ви упораєте це діло, то краще.
І, палаючи праведним гнівом, містер Бамбл насунув задом наперед свого трикутного капелюха та й вискочив із крамниці.
- Ти бачив, Олівере, він такий сердитий, що забув навіть спитати про тебе,- сказав містер Сауербері, дивлячись услід бідлові, який поважно сунув вулицею.
- Так, бачив, сер,- відповів Олівер, який під час цієї розмови старався не навертатись на очі бідлові, бо від самої згадки про голос містера Бамбла його кидало в дрож.
Проте цього разу хлопець міг би й не ховатися від погляду містера Бамбла, бо вельмишановний парафіяльний урядовець, перебуваючи під сильним враженням від пророцтва джентльмена в білому жилеті, вважав, що, поки Олівер у трунаря лиш на випробуванні, про нього краще не згадувати - нехай спочатку містер Сауербері остаточно закріпить його за собою семирічним контрактом і тим самим усуне раз і назавжди загрозу повернення
