Бояриня - Леся Українка

а ми нес­ли кай­да­ни не­ви­ди­мі.

Хто мав хви­ли­ни щас­тя в бо­ротьбі,

а нас важ­ка, страш­на ду­ши­ла змо­ра,

і нам не вді­ле­но бу­ло сна­ги

ту змо­ру по­до­ла­ти…

Оксана

(спо­кій­ні­ше й ла­гід­ні­ша, ніж до­сі)

Так, се прав­да.

Але ніх­то сього не зро­зу­міє,

по­ки ми жи­ві. От­же, тре­ба вмер­ти.

Ти, пев­не, дов­ше про­жи­веш, ніж я,-

до рук то­бі свій за­по­віт від­дам я,

а ти йо­го пе­ре­да­си ро­ди­ні

і брат­чи­кам, хто ще жи­вий ли­шив­ся.

Степан

(з гост­рою ту­гою)

Ой, кра­ще б я то­бі та­ке ка­зав!

Оксана

(під­во­диться і при­хи­ляє йо­го до се­бе)

Ні, лю­бий, ти на сві­ті пот­ріб­ні­ший,

то­бі ще є про що й про ко­го дба­ти.

Борцем не вдав­ся ти, та піс­ля бою

по­до­ла­ним по­да­ти пільгу змо­жеш,

як ти не раз да­вав… На бой­овиську

не всі ж по­мер­ли, ра­не­них ба­га­то…

по­мо­жеш їм оду­жа­ти, то, мо­же,

ко­лись там… знов зіб­рав­ши­ся до бою,

во­ни те­бе зга­да­ють доб­рим сло­вом…

а як і ні - не жа­луй, що по­міг.

(Сидять який­сь час мовч­ки, об­няв­шись.)

Степан

(під­во­диться і по­дає Ок­са­ні ру­ку)

Ходім, я за­ве­ду те­бе до ха­ти.

Бач, сон­це вже нав­за­хо­ді.

Оксана

Ходім.

(Спираючись на ру­ку Сте­па­но­ву, іде до бу­дин­ку. Не до­хо­дя­чи рун­ду­ка, спи­няється і обер­тається, див­ля­чись на за­хід­нє сон­це, що вже зни­кає за об­рієм).

Добраніч, со­неч­ко! Ідеш на за­хід…

Ти ба­чиш Ук­раїну - при­ві­тай!

27-29.ІV.1910.

_______________

Написана в Гелуані коло Каїра протягом трьох днів (27-29; ІV; 1910 року) і пізніш не поправлялася, як вказано в примітках до видання творів Л. Українки 1923 року (т. ІV, стор. 342). Це зауваження викликає певні сумніви; бо О. П. Косач розповіла авторові наступної статті до «Боярині» в цьому виданні, що в травні 1913 року, приїхавши до Києва, Леся читала в родинному колі свою поему. Читання, звичайно, не проходило без обговорення та відповідних зауважень. Якщо були зауваження, то були, може, після того й поправки. На превеликий жаль, рукопис зник у Гадячому кілька років тому й досі не пощастило довідатись, де він подівся, та розшукати його.

За життя Леся Українка «Боярині» не друкувала. Вперше цю драматичну поему надруковано р. 1914, вже по смерті письменниці, в часописові «Рідний край», 1914, ч. 1-6. 1918 року «Бояриню» було видано окремою книжкою: Леся Українка. Бояриня. Драматична поема. Українське видавництво у Катеринославі №31. 1918, стор. 48. І в першому, і в другому виданні текст подано за рукописом, бо тоді ще він був у Гадячому. У виданні «Книгоспілки» 1923 року і в цьому «Бояриня» друкується з Катеринославського видання.

_______________

Леся Українка

БОЯРИНЯ

017

Друкований текст для вичитування взято з:

Українка Леся. Бояриня: Драмат. поема. Київ, «Молодь», 1991.

ІSBN 5-7720-0566-9

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

© Вичитування, правка, форматування і оформлення тексту: OpenBook, 2019

© Електронна бібліотека

класики української та світової літератури «Відкрита книга»

2019