Доля - Павло Грабовський

Так і в мене серце б’ється...

Гляну на світ білий:

Предо мною все сміється

Твій видочок милий.

Вазов

I. ЗИМОВА МОЛИТВА

Завиває хуртовина,

Вітер валить з ніг;

Не потрапиш, де хатина,

Все засипав сніг.

«Однеси ти, боже, лихо

Хмурої зими! -

Бідолашна мати тихо

Молиться з дітьми.-

Помоліться, пташенятка,-

Шепче мати їм,-

За люд вбогий і за батька,

Холодно усім.

Не укриє ліс мандрівця,

Стужа дме в горах;

Ніч застигне... Помоліться

Ви за сіромах.

Завірюха в полі струже,

Військо замерза;

Там ваш батько з горя туже,

Марно схне сльоза.

Всі степи, бугри з гаями

Снігом замело...

Дмухни, боже, понад нами

Та пошли тепло!

Обігрій повітря зимне,

Спини лютий бич!

Ясне сонце з неба блимне,

Зникне темна ніч.

Помоліться, пташенятка,

Знов поклін б’ючи,

За люд вбогий і за батька,

Щоб не мерз вночі».

II

І в душі, і в серцях наших пусто.

Сном та цвіллю зусюди несе;

Тільки плазу мерзенного густо,-

Все до краю спустошено, все!

Почування святі ми приспали,

На неправду ніхто не встає,

Нам кумир заступив ідеали,

Дух надбання нам жить не дає,

Час загоїть старі наші рани,

Так прикинулись гірші нові;

Лихо знов жене чорні тумани,-

Нам і гадки нема в голові.

Стоїть нива народна облогом,

Бідний край мій тернами поріс

І спіткнувся за першим порогом,

Перших променів волі не зніс!

Петро Негош

* * *

Твердо стіймо за рідну країну,

Все віддаймо їй, милі брати,

Бо хотять і шукають загину

Її люті, нелюдські кати!

Чи помрем, чи зостанемось жити,

Добрим словом потомок згада.

Гидкий зрадник не буде смердіти

Серед нас; хай, як пес, пропада!

Що для нього країна кохана?

Він її, як той циган, продасть;

Рабський ляк, легкодухість погана

Узяли над ним силу і власть.

Слугам пекла нема у нас місця,

Нам країна дорожча всього...

Вони встигнуть, де смачно їм їсться,

Як свиня, до корита свого!

Юрій Якшич

ДВА ШЛЯХИ

Перед мене дві дороги, два шляхи...

По якому ж мені треба з них іти,

Щоб зустріти вас, воріженьки лихі,

Щоб із вами бій смертельний завести?

Один квітом поріс, другий - терником...

По колючому хоробро я піду,

Бо не жінкою родивсь, не жахляком:

Переважу або трупом сам паду!

Бранко Радичевич

* * *

Гей, Мораво‐річко, на що б ти здалася,

По Сербії милій коли б не лилася?

Що, сербине‐брате, з тебе вийшло б добре,

Коли б в тобі серце не билось хоробре?

Що хоробре серце, як рука тремтяча,

За шаблюку гостру держить, мов дитяча?

Що й шаблюка гостра, як без рукояті?

Все одно, що сосні без гаю стояти.

А наш гай слов’янський яким був би дивом,

Коли б не лунав він дзвінким братнім співом!

Що з пісень розлогих, коли пак поети

Не навернуть серця в нас на праві мети?

Що з бажань гарячих, як немає волі,

Як молоді літа гинуть у недолі?

Нащо молодецтво без пари‐зірниці?

Нащо в’ють дівчата, лихі чарівниці,

Вінки із квіточків, гадаючи заміж,-

Бо вони красують, певно, не вінками ж?

Чи зростуть квіточки без роси живої

Під серпанком чорним ночі югової?

Всміхнуться квіточки чи поникнуть зрана,

Як назустріч блисне зоря злототкана?

Чим би стала зоря без сонечка‐брата?

Для сонечка ж небо - мовби його хата.

Гей же, небо сербське! Гей же, рідний краю!

Для вас оцю пісню не схитра співаю.

Франц Мажуранич

* * *

Як розповів мені тато старий,

Так оце й я поділюся:

Раз поселилась у Босні у нас

Тиха побожна бабуся.

Чесна душа - гріх негоже плести:

Все, було, молиться богу;

Церкву відімкнуть святу чи мечеть,

Скрізь вона знала дорогу.

Піп забалакав з письма чи мулла -

Слуха та вірить сліпуче:

Байдуже їй - Магомет чи Христос

Жити по‐божому уче.

Всім помагала; невіра чи наш -

Рівно вшановані єю;

Через те саме і турки, і ми

Її вважали своєю.

Хитра бабуся: туди і сюди...

Добра до вбогих на диво...

Щось воно теє... Та в кого ж вона

Вірує саме правдиво?

От і приходять гуртом босняки,

Щоб допитатися слова;

Бачать - а та вже на ліжку кона,

Світ покидати готова.

Тута присікались разом усі:

«Гей, розкажи нам до діла -

Чи ти Христові рабою була,

Чи Магомету служила?

Досі не знаємо... Швидше ж відкрий!

Хто пак тебе поховає -

Піп християнський чи, може, мулла?»

Мруча уста розкриває:

«Трудне питання, та вже розв’яжу:

Люди для мене всі милі...

Знати кортить вам - де хочу лягти,

В якій самітній могилі?

Виберіть місце мені на межі,

Там, де мечеть і дзвіниця:

Де воно краще на світі тому,

Се - вікова таємниця».

Прешерн

* * *