Просвічення Сідартха - Карманський Петро
Запрошуємо вас на читання захоплюючого твору "Просвічення Сідартха" від талановитого письменника Петра Карманського. Ця книга доступна для вас на readbooks.com.ua.
"Просвічення Сідартха" - це захоплюючий роман, який розповідає історію життя головного героя, Сідартхи, і його пошуку сенсу і просвітлення. Автор зумів передати внутрішній світ героя, його почуття, боротьбу зі справжніми цінностями та духовними відкриттями.
Через розповіді, діалоги та внутрішні монологи Сідартхи, автор змальовує перед читачем його подорож від життя в розкоші та підпорядкування сенсуальним задоволенням до пошуку внутрішнього просвітлення. Карманський привносить у твір глибокі філософські роздуми про людську природу, бажання, страждання і освітлення.
"Просвічення Сідартха" - це книга, що надихає на самопізнання і розуміння себе. Вона пропонує читачеві відчутну подорож у світ духовного розвитку та самореалізації. Карманський зачаровує своїми словами та піднімає важливі питання про сутність життя та внутрішнє задоволення.
Не пропустіть можливість погрузитися у "Просвічення Сідартха" разом з Петром Карманським. Відкрийте для себе глибини душі героя та його шлях до просвітлення. Насолоджуйтеся кожним рядком цього захоплюючого роману, який доступний на readbooks.com.ua.
Присвячую пам'яті
мого невід жалуваного друга,
професора В. Лесевича.
Коли віл запрягнений до теліги
і теліга не рушає з місця,
підганяють вола, не телігу…
Індійська авадана
Затісно стало Сідартсі жити
В розкішних салях його терему,
І звуки арфи, і хміль гарему —
Усе вже стало його томити.
А юну душу повили хмари
Нудьги і смутку. Як темні мари,
За ним ходили сини задуми —
І серце нило. Крилаті думи
Несли молодця у світ уяви,
А розпаливши душевні страсті,
Неслись на острі ілюзій лави,
Шоби розбиться й, як дим, пропасти
В імлі нічого.
Був май. Світало.
Проснулось сонце і обмивало
Рум’яне личко в голубих хвилях,
На Гімалаї дрімучих шпилях
Розлилось срібло і блиск сафірів,
Устами ранніх буйних зефірів
Молилась творцю ціла вселенна.
Однак царевич не бачив сього.
Похмурий, сперся на стовп граніту,
Вглубився в пропасть себе самого
І розпучливо шукав одвіту
На голос ума.
В ставі купались
Сніжні лебеді і отрясали
З лелій брильянти, а з вітром грались
Любовні трелі і засипляли
На гіллі пальми і в чашах цвіту.
Син Маї думав. Як риба в сіті,
Шибався духом в імлі містерій,
А Трішна* душу жегла до скону.
І хто розв'яже твої закони,
Судьбо жорстока? Шляхами серій
Провадиш Кальпи†, віки і вічність,
Куди і нащо — ніхто не знає.
О Тамас! Тамас!†† Як віковічність,
Стоїш понура, а хто вгадає,
Шо криєш в чорних пеленах тайни?
На небозводі зірниця сяє,
Числить століття. А ось нечайно
Зірветься з неба і поринає
В кромішну пітьму. А Індра††† далі
Глядить холодно з палат Нандани‡,
А ми — атоми? Як ті шакали,
Шо чують близько зойк гурагану,
З тривоги млієм і в пишних пирах
Находим опій. В шалених вирах
Віків женемся, як з вітром хвилі,
А де найдемо лиман — не знати…"
Було сполудня. Буйні гранати,
Охлявши з жару, спустили віти,
А олеандру зів'ялі квіти,
Тулились жадно під листя плющу.
Сумний царевич, як серед пущі,
Скитався духом в проблемах ночі.
Та ясно бачив, що людська мудрість —
Краплина в морі. І сплющив очі
Й заснув. Та швидко його збудили
Чотири ріші‡‡, які сиділи
На гіллю кедрів і гуторили:
"Пуста химера — бажать зглубити
Закон Причини. Гарячі слези
На ступах‡‡‡ Мунів¤ зіллються в море,
А люди й далі будуть блудити
В крузі фантазій і гіпотези.
І скорше злічать небесні зорі,
Ніж скажуть певно: тому, для того
Богам оставте таємне небо,
Самі ж шукайте спасення свого
Отут…" І щезли.
З палати Рамми волів три пари
Везли Сідартха в Капілявасту¤¤.
Природа вбралась в маєві чари
І все ясніло. Імла срібляста
Сповила балку в м'які пелени,
І город гейби дрімав в тумані,
Однак на ділі кипів. Спрагненній
Юрбі сповниться її бажання:
Вона побачить свою зірницю,
Свій скарб, що досі лежав в скарбниці,
Як в безднах моря цінна перлина.
Царевич в'їхав в свою столицю,
Як нерозумна мала дитина,
Що після довгих годин розлуки
Побачить неньку. Отак вітала
Юрба Сідартха. Гучнії згуки,
Як грім, по горах кругом лунали.
"Який щасливий мій люд коханий!" —
Лелів син Маї. І щастям п'яний,
Радів і плакав. Аж гульк — на шляху
Лежить убогий і стогне: хліба!
Царевич Рамми завмер від жаху.
— І хто це? — Нищий: благає хліба.
— Хіба ж не має? — Ех, пане, пане!
Спитай, чи дукам поживи стане,
А черні — гірко! Весь вік борися
З вогнем, з водою, а навіть з Сомत¤,
Глядя зерняти. Найдеш — ділися
З царем, браманом, а сам, сірома,
Кормись сльозами і власним потом.
Коли ж недуга зіп'є всю силу,
Іди вмирати під людським плотом.
Відтак закинуть в німу могилу,
І щезнеш — леле! — А там? — Хто знає…
А впрочім…
Кроки волів губились
В тихонькім шепті ланів дрімучих,
За Гімалаї верхами крились
Останні блиски. Як демон тучі,
Вертав син Маї, прибитий горем.
"І що нам з того, що ми поорем
Плугом уяви небес простори
І кинем в скиби думок насіння?
Невже від того огонь терпіння
На світі згасне? Як сонні гори,
Яких з-над Ганги й віки не рушать,
Спокійно висять над ними хмари
Й дощать стражданням? Невже осушать
Холодні тези голодних очі
Й розвіють смутки і горя грозу,
Шо оповила цей яр страждання,
Як чорна темінь глухої ночі?"
Отак премудрий гадав син Маї
І тряс тремтячу на віях сльозу.
Аж чує — наче зефір, що зрання
У цитриновім пустує гаю,
Несеться з неба солодка мова:
"Щаслив, хто радше буде страждати,
А не потоне в духовій скверні.
Щаслив, хто в ближнім пізнавши брата,
Отворить ухо на зойки черні.
Щаслив, хто власне своє сумління
Своїм найвищим признав суддею,
Як благодатне весни проміння,
Що виростає в багні лілею,
Від сліз осушить страждущих очі,
Як зірка ясна, крізь пітьму ночі
Вестиме скорбних по злиднів морі
У храм любові і супокою.
Ом мані падме гум!§
"Садгу!"§§ — в покорі
Сказав царевич і змив сльозою
Свою нечисту і грішну карм󧧧.
***
_________________________
* Трішна — персоніфікація жажди (тут і далі приміт. авт.).
† Довгі періоди часу.
†† Тьма, невіжа.
††† Верховний бог індійців.
‡ Парк Індри.
‡‡ Духи свідомості будучності.
‡‡‡ Гробовець.
¤ Мудрець.
¤¤ Столиця держави сакіїв, з яких походив пророк.
¤¤¤ Сонце або місяць.
§ Слава дорогоцінному каменю в лотосі!
§§ Амінь!
§§§ душа.