💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
У четвер у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Класика » Полювання на Золотий кубок - Кокотюха Андрій

Полювання на Золотий кубок - Кокотюха Андрій

Полювання на Золотий кубок - Кокотюха Андрій
Сторінок:9
Додано:18-10-2024, 03:00
0 0
Голосів: 0
Читаємо онлайн Полювання на Золотий кубок - Кокотюха Андрій
Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Андрій Кокотюха

ПОЛЮВАННЯ НА ЗОЛОТИЙ КУБОК

Глава 1

Безвихідна ситуація

Денис Черненко тонув.

Він ішов на дно швидко і стрімко, як рибальський гумовий човен, пробитий гострим шматком прибережного корча. Потопав, наче найбільший у світі корабель "Титанік" серед нічного океану під час свого першого і єдиного рейсу. Гинув на очах у двадцяти хлопців і сімнадцяти дівчат.

Як на зло, цьогоріч від початку березня жоден із однокласників не захворів. 7-А клас зібрався весь, і тепер тридцять сім пар очей дивляться на того, кому не пощастило. І в жодних очах не прочитаєш співчуття потопаючому.

— Черненку, ми всі тебе слухаємо, — підбадьорив носатий історик. У голосі вчителя Денис так само нічого втішного не почув. — Розкажи нам щось цікаве.

— Не знаю я нічого цікавого, — буркнув хлопець, стоячи біля дошки обличчям до класу і переминаючись із ноги на ногу.

— А мені здавалося, що історія — цікавий предмет, — історик зробив вигляд, що здивувався. Хтось із однокласників про всяк випадок реготнув.

Прикро ось що: проти історії Денис справді нічого особливого не мав. Часом йому було навіть цікаво слухати розповіді вчителя про різноманітні бої й переможні походи князів та королів. Правда, коли той оповідав про сварки князів між собою, Черненко байдуже дивився у вікно або обережно починав гортати перший-ліпший журнальчик. Про футбол і машини хлопцеві в такі моменти було читати цікавіше, ніж про якусь феодальну роздрібненість.

Ні, історія — нормальний предмет. Та й історик у них не такий вже зануда. Є гірші предмети. Візьміть хоч алгебру. Або літературу — там постійно змушують вчити щось напам'ять. Може, Денис і вчив би. Тільки всі ці віршики чи шматки класичної прози йому видавалися зовсім нецікавими.

Історія — то інша річ. Усі ці давні воїни, богатирі-ратники чимось подобалися Денисові Черненку. Він уявляв, яким треба бути сильним, щоби піднімати ковані мечі та довжелезні списи. Алгебра з її квадратними коренями князівським дружинникам точно не потрібна. Але ж історик зараз не про битви його запитує. І не просить пояснити, чому богатирі мусили займатися спортом…

— Предмет нормальний, — погодився Денис із учителем, аби лиш не мовчати.

— О, це вже прогрес! — історик пройшовся перед класом, заклавши руки за спину, через що дуже нагадував чаплю. Його в школі так і дражнили — Чапля.

— Отже, — продовжив історик, — я недарма стараюся. Але, — його худий палець націлився на стелю, — я все це не вигадую. Підручники теж складають мудрі люди, які так само нічого не вигадують. Історія, Черненку, залишається в документальних літописах та героїчних епосах. Особливо це стосується історії Київської Русі кінця десятого — початку одинадцятого століть. Тому, — вчитель повернувся на своє місце, вмостився за столом, підсунув до себе класний журнал, — мені хочеться почути від тебе, Черненку, ім'я бодай одного героя того часу.

— Людина-павук! — вигукнув із задньої парти Ігор Нещерет. Тепер клас вибухнув реготом дружно.

Історик зробив вигляд, що не звернув увагу на цей вигук.

— Мені здається, Черненку, ти трошки подумаєш і скажеш усім нам, хто був героєм народного епосу, який оспівував боротьбу русичів із ордами кочівників. А хто такі кочівники, нам скаже Нещерет.

Глава 2

Ілля Муромець і Конан-варвар

Під хихотіння класу дотепник підвівся і, затинаючись, промимрив:

— Ну, кочівники… Вони… той… кочували… Вели переважно кочовий спосіб життя, — старанно наморщивши лоба, почав Нещерет. — Кочівниками були монголо-татари. У них було велике військо, і це військо постійно нападало на Київську Русь, грабуючи її і беручи в полон жінок та дітей…

Поки Нещерет говорив, а історик із непідробною цікавістю його слухав, Денис жадібно нипав поглядом по обличчях однокласників, які сиділи на перших партах. Йому потрібна була підказка. Соломинка, за яку готовий схопитися будь-який потопаючий.

Цю соломинку міг кинути лише Білан.

Максим Білан сидів якраз за першою партою у першому від дверей ряду. Цей зубрила робив вигляд, що нічого не відбувається. Правильно, викликали ж не його, чого б йому ото "паритися". Він точно знає все про ті дурнуваті епоси.

Ніби відчувши на собі пекучий погляд Дениса і немов прийнявши сигнали, котрі той посилав, Максим подивився на нього і навіть кивнув: чого, мовляв, треба? Черненко напружив м'язи обличчя, викотив очі й кілька разів гойднув головою, закликаючи: "Підказуй, дурню!"

Нещеретові, як це часто бувало, починала лестити загальна увага. Він узагалі хотів бути артистом і постійно виступав із якимось номером на концертах шкільної самодіяльності. Точно має талант, паскудник: про що б не починав говорити, яку б дурню не молов — заслухаєшся.

Це давало Денисові Черненку додатковий виграш у часі. Він знову нетерпляче кивнув Максимові Білану. Але той знизав плечима і розвів руками. Ага, це в його стилі: сам, мовляв, викручуйся. Черненко визвірився і показав кулака. Навіть зобразив боксерський удар для більшої переконливості. Та ще й ногою тупнув.

Ось як із такими грамотіями треба! Злякався, слабак! Подався вперед, щось шепоче. Глянувши одним оком на Чаплю, Денис ступив півкроку до Максима, трохи нахилився, аби краще чути.

Є!

Усе гаразд. Не соломинка, а ціла колода. І як же він міг забути про цього героя! Ось тепер він готовий заробляти свою позитивну оцінку.

— Гаразд, із жорстокістю кочівників усе зрозуміло, — зупинив тим часом учитель Ігоря Нещерета. — Сідай поки що. Тепер, Черненку, тобі лишається дуже просте завдання. Назви всім нам хоча б одного героя народного епосу. Воїна, який давав відсіч кочовим племенам, загарбникам давньоруських земель. Можеш назвати?

— Так, я вже згадав, — поважно мовив Денис. — Просто з голови вилетіло.

— Отже, — заохотив його Чапля.

Гордо глянувши на клас і навіть підморгнувши своєму рятівникові Білану, Черненко промовив:

— Конан-варвар!

Хотів продовжити. Не дали. Усі слова, які готові були зірватися з язика, потонули в дружньому несамовитому реготі. Не стримався навіть історик, затрусивши від сміху своїми худющими плечима.

Денис розгублено глянув на Максима. Але той тішився не просто разом з усіма — він реготав найдужче.

— Тихо, тихо! — нарешті заспокоїв усіх учитель. — Що ж, Черненку, версія дуже оригінальна. Ми всі сподівалися, що ти нам бодай про Іллю Муромця розкажеш. Але твоя відповідь є новим словом у науці…

Чапля міг би кепкувати з Дениса ще довго, та від остаточного потоптання хлопця врятував дзвінок. Починалася велика перерва.

Глава 3

Сутичка на великій перерві

Мовби нічого не сталося, Максим Білан вийшов у коридор із величезним яблуком у руці. Денис Черненко дивився на того, хто, виявляється, був або раптом став його найлютішим ворогом. Хлопці проходили повз невдаху, плескали по плечу, щось говорили про четвертого руського богатиря Конана Денисовича. В інший час і за інших обставин Дениско або відповів би жартом, або поліз битися. Але ніхто з дотепників не винен.

Ось він, винуватець його ганьби. Стоїть, яблучко гризе. Мабуть, матуся в наплічник засунула. Помила, мікроби обтерла, щоби в синочка животик не заболів. Та-а-к, зараз у нього щось інше заболить!

Стиснувши кулаки і не помічаючи нікого довкола, Черненко перетнув коридор. Підійшов до вікна, біля якого примостився Білан зі своїм яблуком, рвучко розвернув кривдника до себе.

— Ну?

— Гну, — спокійно відповів Максим. — Яблука хочеш?

— Я тебе зараз, гада повзучого, по вуха в землю зажену, — лиховісно мовив Денис.

— Де ти тут бачиш землю? — здавалося, Максим зовсім його не боїться. — Підлога бетонна.

— Значить, у бетон, — погодився Денис. — Ти навіщо це зробив, придурку?

— Не бачу логіки, — Максим посунувся на півкроку назад. — По-перше, в бетон мене не зможе загнати навіть утричі сильніший від тебе амбал. Спершу на цвяхах потренуйся. По-друге, що я зробив? По-третє, чому я придурок?

Денис зітхнув, скреготнув зубами.

— Ти спеціально підказав мені неправильно. Дурнем виставив.

— Хіба той, хто не вміє думати — розумний? Я бовкнув перше, що в голову стрельнуло, аби ти відчепився. Як ти ще про Людину-павука не…

Денисові набридло його слухати. Лють у ньому клекотіла, наче вода в здоровенній каструлі, під якою забули вимкнути газ. Головне — він уже зрозумів Максимову правоту. Ще тоді, біля дошки дійшло до нього: сам винен. Але це розуміння лише розпалювало лють.

Першим ударом Черненко вибив із руки Білана надкушене яблуко.

Другим відштовхнув до стіни.

Третій спрямував у підборіддя ворога. Але Максим вчасно прибрав голову, кулак Дениса врізався в стіну. Болю хлопець не відчув, швидше розгубився: куди він подівся, цей чуперадло…

Битися Максим не вмів і не любив. Не любив тому, що не вмів, а не вмів через те, що не любив. Але протистояти насильству вважав за обов'язок. Тому, виставивши руки вперед, він з усієї сили штовхнув Дениса, та ще й закричав при цьому на весь коридор. Не чекаючи опору від слабшого за себе супротивника, Черненко раптом відчув, що падає. І наступної миті грьопнувся об підлогу!

Довкола них одразу ж скупчився строкатий натовп. На великій перерві давно ніхто не бився. Точніше, у приміщенні школи взагалі нечасто траплялися подібні сутички. Якщо хлопці не бачили іншого способу вирішити свою суперечку, крім як помірятися силами, вони в супроводі неодмінної групи підтримки йшли після уроків поза школу.

На превеликий жаль Відображення повного тексту твору обмежено правовласником. Електронну копію тексту тепер можливо тільки придбати. Придбати
Відгуки про книгу Полювання на Золотий кубок - Кокотюха Андрій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: