Він її випивав – гарячково, поквапливо, залпом... - Синьоок Ганна

Він її випивав – гарячково, поквапливо, залпом...
Чи боявся, що прийде тверезість, а чи зникне запал…
Чи боявся її, бо ж вона в кожній світській кав'ярні
Кодувала з очей дистанційно брудне і вульґарне.

Він її відчував – і підшкірно, і понадмембранно…
Кожним кутиком вуст і душі знав її філіґранно.
До відтінків смаку, півтонів і контрастів сюїти
Він її відчував із полярних локацій світу.

Він її вартував – за межею кордонів і ліній…
І вчувала вона, що в безпеці… А він – з нею вільний.
І було то буття-небуття… Острів, згублений в морі…
Там є свій біоритм. Там душа вже свобідна від оргій.

/Ганна Синьоок, зі зб. "Меседжі кави й каменю"/