Коваль при паровому молоті — Щербаков - Сенченко Іван

В Харкові в середині тридцятих років доля звела мене з старим ковалем Щербаковим. Справжнє ім'я його за давністю літ я забув. Будемо звати його Платоном Карповичем. На той час це вже була людина в літах, але ще дужа, з лев'ячою поставою, з лев'ячою ж гривою на красивій голові. Ходив він у костюмній парі з чорного діагоналю, пошитого в 1917 році, ззаду мав вигляд циркового атлета, спереду сиві вуси, спеціальним способом приладнані, в міру сиві, в міру русяві, говорили за те, що маємо справу з кадровим робітником зразка 1905—1925 року.

Ми багато розмовляли з ним, і кілька бувальщин, що він тоді розповів мені, міцно врізались у пам'ять.

1. ЗОЛОТИЙ годинник

Працював Платон Карпович на Харківському паровозобудівному заводі1 і відзначився там як коваль особливого класу. Перед першою світовою війною та й пізніше, під час війни, він, працюючи на паровому молоті, виробляв кожного місяця получки — п'ятсот карбованців. Тоді карбованець ішов по золотому паритету, тож Платон Карпович щомісяця одержував п'ятсот карбованців золотом.

Величезна цифра!

В ті роки я вивчав історію Луганського паровозобудівного заводу 2 і з розповідей старих робітників знав, що лише інженери, начальники цехів одержували таку зарплату. Так то ж інженери, а це рядовий коваль!

Слухаючи його, я пригадував, що учитель в нашому селі у ті ж роки одержував двадцять вісім карбованців, а мій батько, який працював у костянтиноградських садах садівником, тридцять карбованців виробітку в розпал сезону вважав рекордним досягненням.

Оті двадцять вісім і тридцять були, власне, тим світом, в якому я прожив молоді свої роки і звик явища життя мірять, саме виходячи з цього масштабу. Тому розповідь старого коваля приголомшила мене. П'ятсот карбованців!

ї я спитав його:

— А що ж ви робили з тими грішми?

Відповідь Платона Карповича була несподівана для мене.

— Бачите,— сказав він,— я змолоду дуже пиво любив. Тож в день получки господар з сусіднього пивного заводу присилав мені двісті відер пива.

У відрі лічиться двадцять пляшок, отож перемножені ці цифри дають теж приголомшливу цифру — чотири тисячі пляшок! Чотири тисячі пляшок на місяць, або ще інакше — сто тридцять пляшок на день!

І я скрикнув:

— Невже ви ото їх випивали?! Він посміхнувся:

— Що сам випивав, а що добрі люди допомагали. Ви як думаєте, в день створення світу господь-бог клопотався лише Адамом і Євою, а про друзів ні гадки? Звичайно, були і в мене друзі, були хороші знайомі, були товариші. А з друзями-товаришами гори перекинути можна. Зберемося до мене в садочок у суботу ввечері чи у неділю вдень. Пиво ллється рікою, пісні ллються, розповіді, приповідки, бувальщини! Риба шукає, де глибше, людина — де краще. Кожен кадровий — поки десь осяде на місці — попомандрує по світах, дізнається, де Крим, де Рим, де дядькова грушка! Надивиться й набачиться, буде що потім розказать добрим людям!

— Оце вам правду кажу,— вів далі Платон Карпович,— сядемо, вип'ємо по кухлю, то аби кому було слухати. У кожного — свій клубок, почне розмотувати — до ранку слухай не переслухаєш. З іншого боку, хоч і не всі мої друзі були українцями, так на Україні ж жили та ще в Харкові! А навколо Харкова панські плантації, на тих плантаціях тисячі заробітчан з усіх кінців світу. І кожен приносить з собою свої пісні. Почнуть співати — весь край в піснях тоне. І ті пісні обмивають місто наше, неначе хвилі морського прибою. Візьміть хоч таке. Оце стоїть ваш завод ХПЗ. Одним краєм своєї території він підходить впритул до міста, а другим — впирається в степ. З цього боку цехи гудуть, парові молоти гупають, стугонять по рейках маневрові паровози, а з того кінця — вітер з поля доносить пісні, та ще які пісні! То хіба ж можна втриматися, щоб і собі не заспівати? А почнемо співати — спробуй кінчити! — Платон Карпович поправив рукою волосся.— То, питаєте, де получку дівав? Скажу по-правді: на співи, на бесіди гроші пішли, на добре товариство.

Все ж як Платон Карпович міг домогтися таких успіхів? Це питання мене дуже цікавило, і ось його відповіді.

Молот у Платона Карповича працював без зупинки всю зміну. Заготовок під рукою у нього завжди було стільки, скільки потрібно. Платон Карпович знав досконало механізм молота і умів сам усунути все, що могло б заважати роботі. В цех коваль приходив загодя і залишав його через півгодини, а то й годину після гудка на шабаш. Мав він помічника. Цей робив грубі поковки, Пл