Свіжі відгуки
30 вересня 2024 14:44
Гарна книга
Місяць, обмитий дощем - Володимир Лис
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
На схилі дня - Жиленко Ірина
Читаємо онлайн На схилі дня - Жиленко Ірина
Сіріє в дзеркалі обличчя.
Сплива донизу день за днем.
Людинонько, благенька свічко,
не захлинись своїм вогнем.
Не обпечись вечірнім смутком
сорокарічного лиця,
коли у горлі стигне грудка
і грудень стигне в криницях.
Не задихнись в собі сама,
коли струсне немилосердно
тебе, мов градусник, зима
і нуль свинцево стисне серце
важким сатурновим кільцем,
і роки ляжуть на лице,
і тіло, втомлено й байдужо,
обляже, як ганьбою, душу.
Оте, зім’яте, мов тюльпан,
що опадає в нас таємно,
і все – донизу, все – доземно,
довічно, вічно, спати, спать…
Ми згодні. Ми не бунтарі.
Ми просто (о печаль!) старі.
Провівши синіх птиць у вирій,
а друзів – в землю, серед зим –
ідем надвечір містом сірим,
і крізь чаклунське скло сльози,
крізь сутінки і гострий щем –
в глухій стіні – Зелена Брама!
(Там – сад, там – синьо і багряно.
Там – вальс під голубим дощем.
Початок світу!
Сміх. Роса.
Рожевість вод, і скла, і тіла.
І злет фіранок ошалілих).
Я хочу в сад!
Я хочу в сад!
Та облітає з вій сльоза –
і де та брама? Де той сад?
Лиш повна втомою земною
стоїть у сутінках (це я?)
похила жінка під стіною,
глухою, сірою, страшною.
Стоїть.
Недовго їй стоять.
Сплива донизу день за днем.
Людинонько, благенька свічко,
не захлинись своїм вогнем.
Не обпечись вечірнім смутком
сорокарічного лиця,
коли у горлі стигне грудка
і грудень стигне в криницях.
Не задихнись в собі сама,
коли струсне немилосердно
тебе, мов градусник, зима
і нуль свинцево стисне серце
важким сатурновим кільцем,
і роки ляжуть на лице,
і тіло, втомлено й байдужо,
обляже, як ганьбою, душу.
Оте, зім’яте, мов тюльпан,
що опадає в нас таємно,
і все – донизу, все – доземно,
довічно, вічно, спати, спать…
Ми згодні. Ми не бунтарі.
Ми просто (о печаль!) старі.
Провівши синіх птиць у вирій,
а друзів – в землю, серед зим –
ідем надвечір містом сірим,
і крізь чаклунське скло сльози,
крізь сутінки і гострий щем –
в глухій стіні – Зелена Брама!
(Там – сад, там – синьо і багряно.
Там – вальс під голубим дощем.
Початок світу!
Сміх. Роса.
Рожевість вод, і скла, і тіла.
І злет фіранок ошалілих).
Я хочу в сад!
Я хочу в сад!
Та облітає з вій сльоза –
і де та брама? Де той сад?
Лиш повна втомою земною
стоїть у сутінках (це я?)
похила жінка під стіною,
глухою, сірою, страшною.
Стоїть.
Недовго їй стоять.
Відгуки про книгу На схилі дня - Жиленко Ірина (0)
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: