Лови на однорога - Рубчак Богдан

Поема-ґротеск, написана під враженням середньовічних ґобеленів у музеї "Манастирі" в Нью-Йорку.

1. ОДНОРІГ БІЛЯ ФОНТАНУ

Кінь, чи козел, чи анциболот

у своїм однім розі, неначе в шапці кльовна,

з загадковою, навіть по смерті, усмішкою,

він радо віддає свою чужість провесні світу.

Біля замовного фонтану буття

дозволяє собі на всякі веселі витворки, —

лев, олень, голуб і леопард

приязно дивляться на його дивну гру.

Він один знає тайни і сни птахів,

і в жмурах уміє читати неба блакитне майбутнє:

в його крові щомить народжуються світи,

а в очах горить сліпуча рана любови.

2. ПОЧАТОК ЛОВІВ

Населення занепокоїлось :

"Одноріг? В нашому садочку?

В веселій грі з тигром і голубом?

Ховайте дітей! Бережіться виродка!"

"Що робити, що діяти?" —

залепетав безпорадно король.

"Вбити його!" —

заторохтіли астрологи.

"Вбити його!" —

замимрили ворожбити.

Зашамкали книжники:

"Вбити його!

Хай на його смерті зацвіте висока людська мисль!"

"Айяйяйяйяйяй!" —

залопотів клопітливо король.

Зашуміли князі —

митар і сутенер,

лицемір і махляр :

"Вбийте однорога,

принесіть в жертву нам!

Вже-бо набридли

смажені відьми,

єретик жарений".

І народ заспівав:

"Співати будем,

пута забудем,

славу здобудем!

Спаліть на капищі,

принесіть в жертву нам!"

"Vox populi — vox Dei", —

кмітливо буркнув король.

Сплеснули в долоні облесники,

затривожились брезклі благочестивці,

стиснули побожно карбункули,

наділи замшілі барми, ржавілі кольчуги,

нав'ючили злобою соколів і собак —

своєю злобою, собою, —

і йдуть на однорога великою війною.

3. ПІСНЯ: ДІВА ЗАМАНЮЄ ОДНОРОГА

Ой, пізнали мужі

пристрасті однорога:

посилають до нього

найрозкішнішу з дів.

Бережись, однороже!

В неї в серці — безптиччя,

хтива хитрість в обличчі,

а в очах — самолови.

Не заплутуй в ворожі

ткані серця поліття,

тільки в плетиво віття,

тільки в сіті садів.

З птицею подружи,

золотий однороже, —

лиш вона вчути зможе

пісню рідної крови.

4. ОДНОРІГ УМИРАЄ

Прив'язали білозора на ланцюг золотий,

закували в нашийник з бірюзи,

саджений лазулітами та лживими словами.

Обгородили його огорожею

з шансонеток жадібних, з нажитків, з жетонів,

і він почав розуміти людей.

Перед ним лицедіяло їхнє кохання:

біржа білих рук, торг розкритих ротів,

спазма прощання і фосфоричне тіло самотности.

Перед ним довершилося їхнє страждання:

пламениста Сліпучість у сухому кущі.

Там, де колись були квіти і звірі, —

стирчали чорні руїни дому.

Там, де колись був грайливий фонтан, —

золою притрушений труп дотлівав.

І глухою нудьгою торкнулася білого бога

найсолодша з наложниць.