Нескорена імператриця. Протистояння - Аманді Хоуп

Чемний керуючий власноруч загорнув весь товар і відправив помічника покласти в карету.

- Пані, наша скромна крамниця завжди рада вас бачити. Якщо що-небудь знадобиться ви можете звертатися прямо до мене. Достатньо буде назвати моє ім'я і вам зроблять гарну знижку. Кріс Венуш мене звуть.

Кланяючись, доповідав чоловік.

"Ще б пак! З такими цінами!» - прихильно посміхнулася Ліна, але наступної секунди ніби прозріла.

- Як вас звати? - мимоволі поспішила уточнити.

- Кріс Венуш, - гордо повторив господар крамниці.

«Венуш! Ну звичайно ж! - все ще дивлячись на чоловіка, згадала Ліннея. - Це він. Той самий, що зруйнував життя Мудрого Лиса та відібрав його бізнес!»

У такі серйозні збіги дочка генерала не вірила. Цей негідник тут це і означає, що в швидкості настане падіння крамниці Стародавностей.

Сівши в карету, не відкладаючи справу в довгий ящик, вона наказала кучерові їхати до книгарні.

Пан Баселар прийняв її на невеликому балконі, що виходив у внутрішній дворик. Тут далеко від суєти та біготні головної вулиці в тиші та прохолоді вони тихо розмовляли за філіжанкою чаю.

Ліннея розповіла про новини, що вразили палац. Мудрий лис поділився останніми плітками, що ходили містом.

- До речі, а ви вже бували у новій лавці шовку? - спитала ніби ненароком дочка генерала і, бачачи, що господар нагострив вушка, продовжила, не чекаючи відповіді. - Дивний товар. Такого шовку я не бачила у наших краях.

Баселар кивнув і чемно заговорив, підтверджуючи її невисловлене запитання.

- Так, торговці прибули до нас із заморських країн. Товари їх за таку ціну, що не для простих городян. Воно й не дивно, кажуть, мандрівники подолали море.

- Досить багаті торговці, одразу прикупили крамницю у столиці, - посміхнулася Ліннея, натякаючи на дивні обставини.

- Буває, - прихлинувши чаю, кивнув головою співрозмовник, і додав задумливо. – Крамниця збанкрутувала буквально перед самим прибуттям торгівців.

Розмова з Мудрим Лисем завжди мала алегоричний характер, тут ніколи ніщо не говорилося безпосередньо. Але з натяків обидва співрозмовники розуміли все, що треба було зрозуміти.

– Торгівця, здається, звуть Венуш, – перейшла до основної частини розмови дочка генерала. – Бувають такі збіги. Якось у прикордонні стався дивний випадок: розгулялися розбійники. Грабували всіх підряд проїжджаючих, та й у багаті будинки заглядали частенько. Батько тоді ціле полювання на них влаштував. Впіймав, звичайно.

Вона засміялася. Баселар також усміхнувся.

- Віддаю належне генералу, він не тільки добрий військовий, а й слушний стратег, - похвалив господар, наливаючи ще чаю, і вдаючи, що мова йде про дрібниці.

Але всередині був наче натягнута струна. Він розумів, що дочка генерала не стала б заводити марних розмов.

 - Так, пам'ятається мені, - продовжила легковажним тоном Ліннея, - ватажка тієї зграї звали Венуш.

У цей момент посмішка зійшла з обличчя Мудрого Лиса.

- Але це, звичайно ж, інша людина, - заявила дівчина, поглядом висловлюючи зовсім інше. – Цей - шановний торговець, як він може бути розбійником. Так, зовсім інша людина.

Сказала вона насамкінець і піднялася йти.

- Забалакала я тут з вами, - вона виклала на стіл величезний гаманець з монетами.

Баселар здивовано підняв брови. Вони давно були партнери, і розрахунки більше не велися таким чином, все вирішувалося швидко з рук до рук виконавців та замовника.

- Це моє вкладення у ваш бізнес, - твердо промовила Ліннея, щоб старий навіть не подумав відмовлятися. - Про відсотки домовимося пізніше.

Пані Белтрам вирушила на вихід, а Мудрий лис, як тільки її провели, одразу покликав свого помічника.

- Замовлення пана Венуша вже взяли у розробку? – спитав він стривожено.

- Так, пане, - озвався помічник.

- Зупинити все сьогодні ж, завдаток повернути! – наказав Баселар.