Кляті вечорниці - Герцог Фламберг

Мстислав відхилився, ухиляючись від ударів. Його розум був затуманений гнівом. Він не міг повірити в слова Івана, але і відкинути їх теж не міг. Він знав, що його сестра здатна на багато чого, але щоб приворожити... Він не хотів вірити в це коли про це говорила Маруся, і зараз не вірив. Бійка тривала довго, обидва чоловіки були виснажені, але ніхто не здавався.

Мстислав і Іван Іскра валялися на землі, задихаючись після запеклої сутички. Їхні обличчя були спотворені люттю та болем. Кулаки стискалися й розтискалися, намагаючись завдати ще один удар. Тіні від заходячого сонця танцювали на їхніх спотворених обличчях, підкреслюючи дику, тваринну силу, що вирвалася назовні.

Іван, сильний і кремезний, намагався збити Мстислава з ніг, але той, хоч і був меншим, був більш спритним. Він ухилявся від ударів, використовуючи свою гнучкість, намагаючись знайти слабке місце у противнику. Їхні тіла стикались з такою силою, що земля під ними стогнала. Кожен удар віддавався в кістках, кожна подряпина пекуче палила.

Здавалося, бійка триватиме вічно. Але сили поступово залишали їх. Дихання переривчасте, м'язи горіли, а в очах з'явилася пелена втоми. Зрештою, виснажені і поранені, вони розійшлися в різні боки. Мстислав, сповнений розпачу та сумнівів, повільно побрів до своєї хати. Кожна рана на тілі нагадувала йому про той жахливий день, коли його світ розвалився на шматки. Він не міг повірити в те, що сталося з його сестрою. Можливо, Іван мав рацію? Можливо, Ліза справді була відьмою? Але ж він так любив її!

У хаті його зустріла глибока тиша. Свічки, що тліли в кутку, відкидали мерехтливі тіні на стіни. Мстислав упав на ліжко, закривши очі. Перед його внутрішнім зором проносилися образи минулого: щасливе дитинство, Василинку, радісні моменти життя. І раптом він зрозумів, що не може жити так далі. Він мусив знайти правду, якою б гіркою вона не була.