Кляті вечорниці - Герцог Фламберг

Підійшовши до церкви, Мстислав розчаровано опустив голову. Двері були щільно зачинені, і жодного звуку не долинало зсередини. Розчарування хлинуло на нього з новою силою. Здавалося, що навіть небо сьогодні проти нього.

Зітхнувши, він повернув назад. І раптом, здалеку, помітив знайому постать. Це була його старша сестра Ліза, яка стояла біля старої криниці, заглиблена в розмову з бабою Мотрею. Про цю жінку ходили дивні чутки. Дехто стверджував, що вона відьма, що вміє лікувати травами, але водночас і наводити порчу.

Мстислав завмер, спостерігаючи за ними. Баба Мотря, згорблена і зморщена, як стара яблуня, щось шепотіла Лізі, дивилася їй прямо в очі. У її погляді було щось таке, що насторожувало Мстислава. Здавалося, що вона заглядає в саму душу його сестри. Ліза ж слухала, нахиливши голову, її обличчя було сповнене якоїсь дивної суміші страху і захоплення.

Серце Мстислава завмирало від передчуття чогось лихого. Що, якщо баба Мотря насправді відьма? Що, якщо вона накладає на Лізу якийсь чаклунський закляття? Ці думки кружляли в його голові, не даючи спокою. Він хотів підійти ближче, але ноги не слухалися. Здавалося, що якась невидима сила тримає його на місці.

Серце Мстислава колотилося в грудях як божевільне. Він мусив діяти. Негайно. Підібравши ноги, він рушив до сестри та баби Мотрі. З кожним кроком його рішучість тільки міцнішала. Він збирався відтягнути Лізу від цієї дивної жінки, вилаяти бабу Мотрю за її чаклунство.

Коли ж він наблизився, баба Мотря підняла на нього свої мудрі очі. Її погляд був настільки проникливий, що Мстислав на мить завмер. В них він побачив не просто стару жінку, а якусь темну силу, що манила його в безодню.

І раптом, баба Мотря прошепотіла кілька слів, голос її був низький і хрипкий, немов шепіт вітру в старих руїнах. У ту ж мить Мстислав відчув, як його тіло ніби паралізувало. Він намагався поворухнути пальцем, але не міг. Його очі не могли відірватися від погляду баби Мотрі. Він був повністю в її владі.

Як уві сні, він повернув і пішов додому. Кожен крок давався йому з неймовірними зусиллями. Свідомість затуманювалася, і він ледве розрізняв навколишній світ. Здавалося, що він рухається не власними ногами, а хтось веде його за невидиму нитку.

Довго він блукав селом, поки нарешті не впав без сил на землю біля власної хати. Останнє, що він пам’ятав, це те, як двері його хати відчинилися самі собою і він повільно поповз всередину.

Прокинувся Мстислав під вечір. Голова розколювалася, в горлі пересохло, а в тілі була така слабкість, ніби він пролежав кілька днів. Він намагався підвестися, але його тіло відмовлялося слухатися. Згадавши про зустріч з бабою Мотрею, він здригнувся від жаху. Чи не наклала вона на нього якесь закляття? Чи зможе він коли-небудь оговтатися від цього жахливого досвіду?