Земля у рівновазі - Альберт Гор

За священною книгою сикхів «Гуру Грантх Сахіб», люд­ські істоти складаються з п'яти елементів природи, які навчають нас і надають сили, коли формується характер: «Земля навчає терпіння та любові; Повітря навчає рухливості та свободи; Вогонь навчає тепла та хоробрості; Небо навчає рівності та широти мислення; а Вода навчає чистоти й охайності».

Одна з найновіших світових релігій, багаїзм, заснований Мірзою Гусейном Алі у 1863 році у Персії, закликає нас належним чином розглянути взаємовідношення між людством і природою, а також між цивілізацією й довкіллям. Можливо тому, що філософія багаїзму склалася в період прискореної індустріалізації, він докладно зупи­няється на духовних наслідках великих змін, які відбувалися в того­часному суспільстві: «Ми не можемо відділити людське серце від довкілля поза нами та сказати, що тільки-но буде змінено щось одне, як життя поліпшиться. Людину органічно поєднано з навколишнім світом. її душевне життя змінює цей світ, і саме змінюється ним. Вони впливають одне на одного, і будь-яка тривала зміна в житті людини є наслідком такої взаємодії». Інша теза священних книг багаїзму проголошує: «Цивілізація, яку так часто вихваляють за її досягнення в мистецтві та науці, принесе людям велике зло, якщо їй буде дозволено вийти за межі поміркованості та стриманості».

Ця чутливість до перемін, викликаних цивілізацією, помітна і в нових заявах провідників західних релігій. Так, Папа Римський Іван Павло II у посланні від 8 грудня 1989 року, присвяченому відпо­відальності людства за екологічну кризу, сказав: «Зіткнувшись із широко розповсюдженим руйнуванням довкілля, люди скрізь почи­нають розуміти, що ми не можемо і далі визискувати багатства Землі, як раніше... Постає нова екологічна свідомість, якою не варто нех­тувати, а слід заохочувати, щоб вона розгорнулася у конкретні прог­рами та ініціативи». Насамкінець Папа Римський прямо звернувся до своїх «братів і сестер у католицькій церкві, щоб нагадати їм про їхній високий обов'язок дбати про всі творіння... Повага до життя та гідності людської особи торкається також і решти створінь, які закликані приєднатися до людей, складаючи хвалу Господові».

Чимало теоретиків захисту довкілля, які знають про католицьку церкву лише те, що вона виступає проти контролю над народжуваністю (до якого багато католиків на ділі таки вдаються), були б здивовані, прочитавши глибокий і проникливий аналіз екологічної кризи, який здійснив Папа Римський, та побачивши у ньому союз­ника: «Сучасне суспільство не вирішить екологічну проблему, якщо уважно не перегляне стилю свого життя. У різних частинах світу суспільство поринуло у сьогоденну втіху й споживацтво, водночас залишаючись байдужим до заподіяної шкоди. Як я вже казав, сер­йозність екологічної проблеми прямо вказує на глибину моральної кризи людства».

Іудео-християнська традиція завжди містила пророцтва, почи­наючи від Йосифових попереджень про сім неврожайних років, які чекають на фараона, і аж до урочистого Об'явлення св. Івана: «І кожне створіння... говорило: "Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві — благословення, і честь, і слава"». Чимало пророцтв вдаються до образів руйнування довкілля, застерігаючи порушни­ків Божої волі. Приміром, тим, хто розуміє Біблію буквально, важко не згадати пророцтво Осії: «А що вітер вони засівають, то бурю пожнуть», — читаючи прогнози того, що через спричинене нами накопичення вуглекислого газу в атмосфері урагани стануть на 50 відсотків сильнішими ніж сьогодні.

Деякі християни використовують апокаліпсичні пророцтва (на мій погляд, неприпустимо), щоб зректися відповідальності за добре управління Божим творінням. Колишній секретар Міністерства внутрішніх справ Джеймс Ватт, заживший слави затятого анти-енвайронменталіста, один із виступів проти занепокоєності щодо охорони довкілля мотивував тим, що воно все одно буде знищено Богом під час апокаліпсису. Мало того, що ця ідея єретична з огляду на християнське вчення, — це жахливе пророцтво про загибель, яке передбачає, так би мовити, самореалізацію. Зауважмо, що Ватт аж ніяк не був схильний відмовлятися від інших зобов'язань. Він не сказав, наприклад, що нема ніякого сенсу в оборудці з продажу його багатим друзям права випасати худобу на федеральних землях, моти­вуючи це тим, що цим шляхом мають промчати Чотири Вершники.

Проте немає сумніву, що багато віруючих та невіруючих одна­ково поділяють глибоку стурбованість щодо майбутнього, відчу­ваючи, що наша цивілізація ризикує втратити час. Релігійну етику дбайливого господарювання справді важко сприйняти, якщо віриш, що світові загрожує руйнування — чи то з волі Бога, чи то від руки людини. Католицький богослов Тейяр де Шарден зауважив цю проб­лему, сказавши: «Доля людства, як і релігії, залежить від появи нової віри у майбутнє». Озброєні такою вірою, ми можемо знайти можливість знову зробити Землю священною, усвідомити її як Боже творіння та визнати себе відповідальними за її захист й оборону. Ми можемо навіть почати керуватися в своїх рішеннях довгострокови­ми розрахунками, а не короткочасною вигодою.

І зумій ми збагнути свій власний зв'язок із Землею — всією пла­нетою, — нам легше було б усвідомити і небезпеку зникнення бага­тьох живих видів і порушення кліматичного балансу. Джеймс Лавлок, автор гіпотези Гайя, вважає, що вся складна планетарна сис­тема саморегулюється у спосіб, характерний для живих створінь, і що їй вдавалося підтримувати бездоганну рівновагу критичних компонентів у своїх системах життєзабезпечення протягом багатьох ер поспіль — аж до безпрецедентного втручання сучасної цивіліза­ції: «Ми бачимо нині, що повітря, океани та ґрунт становлять щось набагато більше, ніж просте середовище для існування, — вони самі є частиною життя. Отже, повітря так само належить життю, як хутро кішці або гніздо птахові. Не живе, але створене живими створіннями, щоб захиститися від ворожого світу. Для життя на Землі повітря служить захистом від холодних глибин і жорсткого випромінювання космосу».

Лавлок наполягає, що таке бачення взаємовідношення між жи­вим та неживим началами земної системи не потребує духовного пояснення; і навіть так, воно викликає духовну відповідь у багатьох, хто це чує. Напрошується висновок про те, що не випадково відсо­ток солі у нашій крові приблизно такий самий, як і у світовому океані. Довгий і складний процес, у якому еволюція допомогла сформувати комплексний взаємозв'язок живої та неживої природи, можна опи­сати у суто наукових термінах, але сам простий факт існування живого світу та нашої належності до нього викликає страх, подив, почуття таємниці — ось і духовний відгук!, — коли ми намагаємося осягнути його глибинний смисл.

Ми не звикли вбачати Бога у світі, бо керуємося правилами науки та філософії, які припускають, що фізичний світ складається з нежи­вої матерії, яка рухається згідно з математичними законами і не має жодного стосунку до життя. Чому припущення, що Бог перебуває в нас як людських істотах, здається християнам дещо єретичним? Чому наші діти вірять, що Царство Боже десь угорі, в ефірному просторі космосу, недосяжно далеко від цієї планети? Невже ми й досі не­свідомо