Земля у рівновазі - Альберт Гор

і розмаїтість наших релігійних традицій протягом історії — це духовний ресурс, яким довго нехтували вірні, які часто бояться відкрити свій розум вченням, посталим поза їхньою власною сис­темою віри. Та поява цивілізації, в якій знання вільно і майже миттє­во розносяться по всьому світові, сприяла новій зацікавленості в іншокультурних поглядах на життя й спонукала до нового дослід­ження мудрості, ретельно відібраної усіма віровченнями. Цей пан-релігійний погляд може виявитися особливо важливим у тому, що стосується відповідальності глобальної цивілізації за Землю.

Релігії американських індіанців, приміром, пропонують багатий набір ідей щодо нашого ставлення до Землі. Одне з найзворушливіших та найчастіше цитованих тлумачень приписують вождю племені сіетлів. У 1855 році, коли президент Франклін Пірс заявив, що хоче купити землю, яка належала цьому племені, він отримав таку сильну відповідь, яка згодом багато разів перекладалася і пере­казувалася:

«Як ви можете купувати або продавати небо? Чи землю? Це нам годі зрозуміти. Якщо ми не володіємо свіжістю повітря та блиском води, як ви можете їх купити? Кожен клаптик цієї землі священний для мого народу. Кожна блискуча соснова голка, кожний піщаний берег, кожний туман у темному лісі, кожний луг, кожна комаха, що гудить. Все це священне у пам'яті та досвіді моїх людей...

Якщо ми продамо вам свою землю, пам'ятайте, що це повітря дорогоцінне для нас, що повітря ділиться своїм духом із усіма живими істотами, які ним дихають. Вітер, який дав нашим дідам перший ковток повітря, прийняв від них і останній видих. І нашим дітям вітер дає дух життя. Отже, якщо ми продамо вам свою землю, ви повинні утримувати її окремо, як священне місце, куди людина може прийти скуштувати вітер, підсолоджений луговими квітами.

Чи навчатимете ви своїх дітей того самого, чого ми навчили своїх? Що Земля — це наша мати. І що станеться з Землею, то це ж станеться і з усіма її синами.

Ми знаємо таке: Земля не належить людині, а людина належить Землі. Усі речі пов'язано, як кров, що об'єднує всіх нас. Людина не сплела павутиння життя, вона є лише ниткою у ньому. І хай там що людина не заподіяла б цьому павутинню, все це вона заподіює самій собі. Ми знаємо одну річ: наш Бог є й вашим Богом. Земля дорогоцінна Йому, і шкодити їй означає висловлювати своє презирство до її Творця».

Сучасна молитва племені Онондага зі штату Нью-Йорк пропо­нує інший красивий вираз нашого суттєвого зв'язку з Землею:

«О Великий Дух, чий подих дає життя світові, а голос чутно у ніжному вітерці... зроби нас мудрими, щоб ми змогли зрозуміти те, чого ти навчив нас, допоможи нам вивчити ті знання, що їх заховано у кожному листку і кожному камінці, зроби нас завжди готовими прийти до тебе з чистими руками та прямим поглядом, щоб, коли життя скінчиться, як заходить сонце на заході, наші душі прийшли б до тебе без сорому».

Духовне відчуття нашого місця у природі давніше за корінні культури Америки; джерела його простежують щораз далі, аж до самого початку людської цивілізації. Усе більше антропологів та археоміфологів, таких як Марія Гімбутас чи Райана Айслер, дово­дять, що провідна релігійна ідеологія у передісторичній Європі та й більшості світу ґрунтувалася на поклонінні єдиній Богині Землі, праматері всього живого, яка несе гармонію серед живих створінь. Тисячі пам'яток матеріальної культури, знайдені на місцях давніх святилищ, надають чимало свідчень цієї примітивної релігії. Велика кількість таких місць, схоже, підтверджує думку про поширеність культу Богині у значній частині світу, аж доки «попередники» су­часних релігій, більшість з яких і дотепер мають виразну чоловічу орієнтацію, не розповсюдилися з Індії та Близького Сходу, майже знищивши віру у Богиню, останній осередок поклоніння якій (у Литві) християни знищили тільки у XV столітті.

Вік таких свідчень і складність досліджень, що базуються на уяві вченого, який інтерпретує зміст знайдених пам'яток культури, обу­мовлюють сумніви щодо можливості точно визначити всі характер­ні риси цієї системи вірувань. Найкраще встановлена її «догма» — це, схоже, обожнювання Землі та віра в потребу гармонії серед усіх живих істот; інші аспекти менш ясні, та, імовірно, що порівняно гуманні вірування супроводжувалися численними варварськими звичаями. Проте археологічні відкриття вражають, і виглядає оче­видним, що краще зрозумівши спадщину релігії, яка на багато тисячоліть передувала нашій, ми можемо здобути нові глибокі знання про природу людського досвіду.

Більше того, чи не всі сучасні світові релігії багато говорять про взаємини людства із Землею. Іслам, приміром, обстоює відомі нам тези. За пророком Магометом, «світ зелений і прекрасний, і Бог призначив вас його управителями в ньому». Основні поняття ісламу, сформульовані Кораном, — таухід («єдинобожжя»), халіфа («нас­тупництво»), та уджра («винагорода») — теж служать стовпами ісламської екологічної етики. Земля є священним творінням Алла­ха, і серед багатьох приписів Магомета щодо неї, ми знаходимо: «Того, хто посадить дерево й ретельно доглядатиме його, аж поки воно не виросте і не почне давати плоди, того буде винагороджено». Перший мусульманський халіф Абу Бекр, дотримуючись Корану та хадіси (перекази про вчинки та промовляння Пророка), наказав своєму війську: «Не знищуйте дерев, не порушуйте плин річок, не завдавайте шкоди звірам, а будьте завжди ласкавими й милостивими до Божих створінь, хай навіть і ворожих до вас».

Спільна риса багатьох релігій — визнання води священною. Християн вихрещують у воді на знак очищення. За Кораном, «усе створено з води». У «Сутрі про Лотос» Будда присутній метафо­рично у вигляді «дощової хмари», яка покриває, просякає, удобрює та збагачує «всі спраглі живі створіння, щоб позбавити їх страждань в прагненні збагнути радості миру, радості наявного світу та радість нірвани», проголошує: «Всюди без упередження й поділу людей... завжди і всім живим створінням я проповідую Закон однаково... єдиною мірою я сію Закон дощем — роблю це безупинно».

Найбільше значення приділяється воді в індуїзмі. Згідно з цим вченням вважається, що «води життя» приносять людям саму життєву силу. Сучасний індуїстський захисник довкілля, доктор Каран Сінг, постійно нагадує старовинний афоризм: «Земля є нашою матір'ю, а ми всі її діти». А в «Атгарваведі» молитва про мир підкреслює зв'я­зок між людством і всіма Божими створіннями: «Великий Боже, дай нам миру в небі та в повітрі, миру в рослинному світі та в лісах; дозволь космічним силам приносити мир; дозволь Брахмі бути миро­любним; дай нам всеосяжного миру скрізь».

Сикхізм, північно-індійське монотеїстичне відгалуження індуїзму, засноване близько 1500 року, великого духовного значення надає пізнанню просто у природи. Його зачинатель, гуру Нанак, казав:

«Повітря є Життєва Сила, Вода — Прародитель, Земля — Матір Усього, День та Ніч — Вихователі, що пестять усі творіння на своїх руках».