Земля у рівновазі - Альберт Гор

У цьому процесі духовної тріангуляції природний світ визначав­ся як священний не тому, що кожну скелю чи дерево оживляли таємничі духи, але тому, що кожна скеля чи дерево були створені Богом. Більше того, фізичний світ осягався розумом, вивчався та упорядковувався через взаємозв'язок із єдиним Богом, що його створив. І сам процес, за допомогою якого відбувалося вивчення природи світу, закріпив припущення про те, що людство є частиною цього світу, оскільки кожний окремий акт пізнання ґрунтувався на певному розумінні нашого взаємозв'язку як із Богом, так і з фізич­ним світом, в якому ми живемо. Всі три елементи — Бог, людина і природа — сприймалися у неподільному зв'язку, і були істотними для цього процесу тріангуляції.

Через багато століть після Ехнатона Платон у своїх інтелекту­альних розвідках пішов зовсім іншим шляхом. Хоча він і шукав єдину причину існування всіх речей, але намагався розгадати їхню природу, радше послуговуючись лише одним орієнтиром людсько­го інтелекту, ніж застосовуючи філософську тріангуляцію, яка б покладалась на два орієнтири — людство та Творця (або того, що можна було би назвати єдиною причиною). Припускаючи, що люд­ський інтелект не є закріпленим і сталим у контексті значущих взаємин як із фізичним світом, так і Творцем, Платон стверджував, що подальші інтелектуальні пояснення світоустрою ставатимуть дедалі більш абстрактними.

Саме таким є випадок Френсіса Бекона. Його моральний безлад — безлад, який значною мірою панує в сучасній науці, — був пород­жений припущенням, услід за Платоном, нібито людський інтелект здатен безпечно аналізувати та розуміти природний світ, нехтуючи будь-якими моральними принципами, що визначають наше ставлен­ня до Бога і Божого творіння та обов'язки перед ними. Бекон, примі­ром, був здатний із ентузіазмом обстоювати вівісекцію лише заради чистої радості пізнання, не потребуючи для виправдання жодної моральної мети, як-от збереження людського життя.

На жаль, із початком науково-технічної революції ультрараціональному розумові стало занадто легко створювати детально роз­роблені механізми, які точні як годинник й здатні на люту жорстокість в індустріальному масштабі. Звірства Гітлера та Сталіна і мимовільні гріхи всіх, хто допомагав їм, були б неможливими, якби не відокремлення фактів від цінностей і знань від моралі. У дослід­женні про Адольфа Айхмана, організатора системи таборів смерті, Ганна Арендт, описуючи химерний контраст між набором нудних повсякденних дій — тисяч малих, рутинних завдань, що їх буденно виконували бюрократи — та жахливою диявольською суттю їхніх безпосередніх наслідків, ужила незабутні слова: «банальність зла». Саме така, механічна ефективність системи, що здійснювала гено­цид, схоже, дозволила його функціонерам відокремити мислення, якого потребувала щоденна діяльність, від моральної чутливості, яку вони як людські істоти повинні були хоча б трохи мати. У цьому загадковому, незаповненому просторі в їхніх душах між мисленням та почуттям може визрівати внутрішній злочин. Адже духовна пустка є зоною безтілесного інтелекту, який знає, як діють певні речі, але не знає, що вони собою становлять.

На мій погляд, та первинна моральна єресь, що сприяла цим над­звичайним виявам зла, зумовила й прагнення нашої цивілізації відгородити своє сумління від будь-якої відповідальності за колек­тивні зусилля, що незримо пов'язують мільйони малих, нечутних, банальних дій і необачних учинків в єдину систему страшної дії та ефективності. Сьогодні ми з ентузіазмом і не надто зважаючи на моральні наслідки беремо участь у тому, що є за своєю суттю масш­табним й безпрецедентним експериментом із природними системами глобального довкілля. Якби не відокремлення науки від релігії, ми, мабуть, не викидали би в атмосферу стільки газоподібних хімічних відходів, ризикуючи зруйнувати кліматичний баланс Землі. Якби не відокремлення корисних технологій від моральних оцінок, покли­каних скеровувати їхнє застосування, ми, мабуть, не вирубували та не спалювали б щосекунди ділянку вологих лісів площею з футболь­не поле. Якби людство не припустило, що воно відокремлене від природи, ми, мабуть, не знищували б половину живих видів планети за життя одного покоління. Якби не відокремлення мислення від почуттів, ми, мабуть, не мирилися б із щоденною смертю через голод та виліковні хвороби, що ускладнені хибним господарюванням і політикою, 37.000 дітей, яким ще не виповнилося і п'яти років.

Але ж ми толеруємо, та колективно здійснюємо, такі речі. Все це відбувається просто зараз. І коли майбутні покоління здивуються, як ми могли жити нашим щоденним рутинним життям, мовчки беручи участь у спільному руйнуванні Землі, то чи не будемо ми, як той невірний слуга, твердити, нібито нічого не помітили, бо наше сум­ління спало? Чи станемо пояснювати, що не те щоб поснули, а радше впали в якийсь транс, викликаний дивовижною картезіанською магією, під впливом якої ми не відчували жодного зв'язку між своїми повсякденними банальними вчинками та їхніми моральними наслід­ками, поки ті знаходилися десь далеко на іншому кінці величезного механізму цивілізації? Та що сказали б майбутні покоління у відпо­відь на таке жалюгідне виправдання? Вони могли б згадати слова стародавніх псалмів, де засуджено народ, який так захопився виро­бами власної цивілізації, що забув про святе і зрештою уподібнився ідолам тих штучних речей, якими він був фатально зачарований: «Вони мають уста — й не говорять, очі мають вони — і не бачать, мають вуха — і не чують, в їхніх устах нема віддиху».

Сучасна філософія так далеко зайшла у своїх абсурдних претен­зіях на відокремленість людських істот від природи, що поставила відоме питання: «Якщо в лісі впало дерево, а поруч не було людини, щоб почути це, то чи був звук падіння?». Якщо автоматизовані ланцюгові пилки нарешті знищать усі тропічні ліси Землі, а люди, які запустили їх в дію, перебувають надто далеко, щоб чути, як пада­ють дерева на оголену землю, то чи має це для них якесь значення? Такий раціональний, відсторонений науковий інтелект, що спосте­рігає за світом, до якого він сам уже не належить, занадто часто є зарозумілим, нечуйним та геть збайдужілим. А наслідки його вчинків можуть бути жахливими.

Разюча відсутність емоцій, банальне обличчя зла, що їх так часто проявляють масові технологічні навали на глобальне довкілля, безсумнівно, є наслідком віри у основоположну відокремленість інтелекту від фізичного світу. Ця віра ґрунтується на єретичному й хибному розумінні місця людства у світі, так само давньому, як Платон, так само містично звабливому, як гностицизм, так само чарівному, як картезіанська обіцянка наділити людей силою Прометея, але воно призвело до трагічних наслідків. Ми невірно зрозуміли, хто ми є, яке місце посідаємо в цьому світі й чому саме наше існування накладає на нас обов'язок морально опікуватися наслідками своїх учинків. Цивілізація, яка вважає себе відокремле­ною від світу, може прикидатися, що не чує, та ліс справді повний звуків, коли у ньому падає дерево.

Багатство