Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин - Автор невідомий - Народні казки

ся сміє з радості. Аж набігає лисиця до пані Горголиці, а там двори багато крашені, як у самого царя, а слуг та служниць більше, як у царя на весіллі народа було. А лисиця каже: «Чиї се хати?» Вни кажуть, що пані Горголиці. А лисиця каже: «Не кажіть, що пані Горголиці, бо іде цар Филистин, то вас всіх вистинає». А Горголиця з печі каже: «Та й мене?» А лисиця каже: «Та й тебе, пані Горголице!» — «А де я вере бих ся сховала?» Лисиця каже: «В дуба». Горголиця послухала та й пішла в дуба. Приходить цар, а то слуги та служниці наварили їсти та пити більше, як у самого царя. А цар каже: «Чиї се хати?» А слуги, служниці і лисиця кажуть, що Івана-багача. Сіли за стіл, п’ють та їдять, а далі кажуть: «А де стріляти?» А лисиця каже: «В дуба».

Взяли стріляти в дуба, розстріляли Горголицю в дубі, лиш гній став з Горголиці. А Іван став паном на Горголичиних маєтках. Отак лисиця за три курці поклала Івана багачем. Та вни жили, доки жили.

Як лисиця оженила діда на царській дочці

Жили собі дід та баба. От баба наплодила собі курей повен хлів. От вона як умирала, то казала дідові: «Як хто буде курей красти, так лови та голови одрубуй».

От лисиця унадилась до курей, а дід засів та й піймав її, а вона стала проситься у діда: «Не убивай мене, я тобі принесу панських шапок».

От вона пішла на дорогу, лягла, ноги розкинула, хвіст простягла. А шапочники їдуть та й кажуть: «От славна найда, буде воротник!» Взяли її і скинули на віз. От вона продрала дірку, начала викидати шапки; навикидала, тоді і сама вилізла. Принесла дідові та й каже: «Дай мені ще одну курочку, я тобі принесу панських чобіт». Він дав їй курочку.

Пішла вона на дорогу, лягла, ноги одкинула, хвіст простягла, будьте нежива. А чоботарі йдуть та й кажуть: «Еге! Славна найда, буде воротник!» Взяли її і скинули на віз. Продрала вона дірку, начала викидати чоботи. Навикидала, тоді і сама вилізла. Принесла дідові та й каже: «Дай мені ще одну курочку, я тобі принесу панських шуб». Дід дав їй курку.

Пішла вона на дорогу, лягла, ноги одкинула, хвіст простягла, будьте нежива. А це йдуть торгачі з панськими шубами. А вона лежить. От первий уздрів та й крикнув: «Ага, ось дивіться, братці, яке добро лежить на дорозі! Буде на могорича. От усі ізійшлись, подивились та й кажуть: «Що ж це таке, не одного щастя, а всіх; возьміть її положіть на який-небудь віз, та десь продамо, та гуртом і проп’ємо». Та й поїхали.

А лисиця продрала дірку і начала викидати шуби. Навикидала, тоді і сама вилізла. Принесла дідові та й каже: «Дай мені ще одну курочку, я піду тобі цареву дочку засватаю». Дід зрадівся, дав дві.

Пішла лисиця понад лісом, дивиться — сидять два вовки. «Лисичко-сестричко, куди ідеш?» -

«До царя на обід». — «Возьми й нас». — «Цур вам пек! Через вас та й мені не дадуть». — «Ні, возьми!» — «Та йдіть».

Прийшли вони. Посадила вона їх, а сама пішла питаться, де будуть обідати давати. Пішла вона до царя та й каже: «Прислав вам пан два гостинці». — «Які ж вони?» Утаскала вона два вовки в хлів. «Що ж вони їдять?» — «Та вкиньте їм хоть барана».

Прийшла вона до діда, а дід і питається: «Ну, що казали?» — «Та ще щоб і завтра прийшла». Пішла вона понад лісом; сидять два медведі. «Лисичко-сестричко, куди ідеш?» — «До царя на обід». — «Возьми і нас!» — «Цур вам пек! Через вас та й мені не квас». — «Ні, возьми!» — «Та йдіть».

Прийшли вони до царя. Посадила вона їх, а сама пішла питаться, де обідати будуть давати. Прийшла вона до царя та й каже: «Прислав вам пан два гостинці». — «Що там таке за пан, що таких звірів присилає?»

Увела вона їх в хлів. Цар і питається: «Що ж вони їдять?» — «Хліб, булочку та горілочку п’ють. Це пан хоче, щоб ви за його оддали дочку свою». — «Можна за такі гостинці».

Пішла вона од царя. Іде — пасуть череду і табун. Питає: «Чиї ви?» — «Змійові». — «Не кажіть, що змійові, а кажіть, що пана, а то цар як їхатиме, то він вас поріже». Іде дальше — пасуть вівці, свині, індики, гуси і кури. Питає: «Чиї ви?» — «Змійові». — «Не кажіть, що змійові, а кажіть, що пана, а то цар як їхатиме, то він вас поріже».

Пішла вона од їх. Іде дальше — стоять трьохетажні дома. Увійшла вона туда, а там сама змія.

Лисиця і каже змії: «Ховайся, а то цар як їхатиме, то він тебе заруба».

Пішли вони із змією в ліс, дивляться — стоїть дуб з дуплом. Змія і улізла туди, а лисиця підпалила дуб, змія і згоріла.

Цар як їхав, то спитався пастухів; вони кажуть, що пана. А лисиця діда перевела в змійові дома, убрала його; він став молодий. Цар приїхав до домів, аж і в його не такі. Вони повінчались та й живуть.

Як лисичка Івана-баштанника зробила царевичем

У якомусь-то царстві, в якомусь государстві жив собі багатий пан. От треба тому панові наймита — нікому свиней пасти. Посилає пан прикажчика шукать свинаря.

— Тільки, — каже, — з такою умовою, що, як вибуде рік, то дам йому шмат поля на рік, а не вибуде, то нічого не плачу.

Пішов прикажчик по селу, розпитує:

— Чи нема де якого нетяги?

— А там і там, — кажуть, — живе дуже убогий парубок, — він піде.

Ото й найняли того парубка. Вибув він рік і дали йому день поля на рік.

Іде парубок від пана та й думає: «Служив я, — думає, - рік, вислужив день[2] поля на рік, — що мені з ним робить?» Думав-думав: «Посію баштан… чи не розбагатію?» Думав-думав: «А чим же я, — каже, — те поле виорю, що в мене ні волів, ні плуга?…» А далі й надумавсь: «Піду до пана». Приходить:

— Пане, — каже, — любий, пане, — каже, — милий! Служив я у вас рік, вислужив день поля на рік, та нічим мені зорать його. Чи не зорали б ви мені? Я б уже вам відробив.

Пан зглянувсь на нього:

— Добре, — каже, — виорю!

Зорали ту нивку, посіяв він баштан.