Земля у рівновазі - Альберт Гор

В іншому контексті письменник Октавіо Пас якось зауважив, що, на його погляд, зовнішній соціальний параліч в Індії почасти вик­ликано співіснуванням найжорсткішої монотеїстичної релігії світу — ісламу з найрозвиненішою пантеїстичною релігією — індуїзмом. Так само і я задаюся питанням, чи не може політичний параліч Аме­рики частково бути спричинений співіснуванням двох потужних, але конфліктуючих медіа-різновидів поширення політичної думки?

Досліджуючи, як наука і техніка змінили наше ставлення до світу природи, мабуть, варто точніше визначити термін «технологія». Крім знарядь і пристроїв мусимо додати сюди ще й системи та методи організації, що підвищують нашу здатність міняти навколишній світ. Будь-яку сукупність процесів, що разом становлять новий спосіб збільшити нашу силу або полегшити виконання певного завдання, можна вважати технологією. Навіть такі великі нові системи мис­лення, як ринкова економіка або демократія, можуть бути визнані знаряддям для досягнення тих чи інших результатів і, як всяке інше знаряддя, іноді здатні призвести до важко передбачуваних наслідків.

Згідно з цим ширшим визначенням, людське тіло також можна вважати своєрідною технологією. Адже осмислювати довкілля ми розпочинаємо, безумовно, з пізнання Землі, головним чином, завдяки нашим п'яти почуттям. І хоча більшість із нас вважають їх чимось само собою зрозумілим, їхня здатність постачати інформацію про навколишній світ насправді досить обмежена. Навіть тоді, коли вони дають первинне відчуття того, яким є наш світ, вони обмежу­ють наш досвід рамками, що вміщують лише ту інформацію, яку можуть сприйняти і опрацювати. Внаслідок цього ми починаємо вва­жати, що отримана нами обмежена інформація репрезентує ціліс­ність існуючого світу, а тому, звісно, дивуємося, коли щось невиди­ме для нас виявляється важливою частиною нашого світу, а надто, якщо воно становить серйозну загрозу, на яку треба реагувати.

Наприклад, такі хімічні речовини, як хлорфторвуглеці, що руй­нують озоновий шар, не мають ані запаху, ані смаку, ані кольору. Інакше кажучи, якщо вірити самим лише органам почуттів, то їх просто немає. Так само додаткова концентрація вуглекислого газу, накопичена в атмосфері за останні кілька десятиліть, невидима без точних вимірювальних приладів. Більше того, у невидимій люд­ському оку частині спектра перебуває й інфрачервоне випромі­нювання, яке є саме тим різновидом сонячної радіації, що його пог­линає додаткова концентрація С02 та фреони. Справді, труднощі з реагуванням на екологічну кризу частково пов'язані з тим, що її симптоми наразі не викликають тривоги, бо ми не здатні безпо­середньо побачити їх, відчути на слух, на смак, на дотик або почути їхній запах. Останніми роками багато людей помітили, що літо неначе стає дедалі спекотнішим, а посухи — довшими; якщо це очевидне пряме свідчення глобального потепління примушує нас серйозніше ставитися до проблеми, то якою загрозливою здалася б нам екологічна катастрофа, якби ми змогли відчути запах фреону або побачити вуглекислий газ!

Отже, наше тіло та розум — навряд чи досконалі технології. А роль, яку відіграє у сприйнятті навколишнього світу стать людини, ще більш ускладнює ситуацію. Це добре ілюструє експеримент психоаналітика Еріка Еріксона, відомий уже сорок років. Він роздавав групі дітей кубики і ретельно досліджував фігури та споруди, які ті будували. Дівочі структури частіше нібито окрес­лювали та захищали простір усередині. Хлопці, навпаки, схильні були створювати конструкції, які розширювалися назовні та вгору, неначе проникаючи в простір навколо себе.

Поза всяким сумнівом, для способу, в який наша цивілізація зага­лом поводиться щодо навколишнього середовища, характерним є рішуче розширення назовні, у природу та, разом із тим, майже повна нехіть зберігати, захищати й плекати довкілля. Згідно з цим пог­лядом, упродовж останніх кількох тисячоліть західна цивілізація, постала навколо філософських структур, котрі знецінювали жіночий підхід до життя, та явно демонструвала відверто чоловіче ставлен­ня до світу. Так, що більше прискорювалася науково-технічна революція, то більше уваги ми, схоже, приділяли технологіям, які розширювали і посилювали можливості, — як-от у веденні війни, — що історично асоціювалося більше з чоловіками ніж із жінками. Проте новими засобами знизити надто високий рівень дитячої смерт­ності опікувалися куди менше. Справді, наш підхід до технології визначається цим самим ставленням: знаряддя беруть гору над сис­темами, способи підкорення природи отримують більше уваги, ніж способи співпраці з нею. Врешті-решт, подолання екологічної кризи частково може полягати у досягненні кращої рівноваги між чоло­вічою та жіночою статтю, тобто у прищепленні панівній чоловічій моделі здорової поваги до жіночого досвіду світосприйняття.

Як і стать людини, її вік так само суттєво впливає на її ставлення до світу. Наприклад, підліткам притаманне відчуття безсмертя, яке притуплює в них сприйняття фізичної небезпеки. А емоційно зрілі люди середнього віку природно відчувають потребу докладати більших зусиль, створюючи та плекаючи можливості на майбутнє (Еріксон називав це «генеративністю»). Важко не вдатися до мета­фори: цивілізація, яка, немов підліток, уже отримала нові сили, але ще не досягла зрілості, щоб мудро їх використовувати, ризикує без­підставно повірити у своє безсмертя й втратити відчуття серйозної небезпеки. Так само віра у її майбутнє може спиратися на нашу спроможність змінитись і відчути себе справді глобальною цивілі­зацією, зрілою і свідомою відповідальності за встановлення нових плідних взаємин із Землею.

Наш життєвий досвід формується під впливом ще одного аспекту фізичного буття, який ми сприймаємо як належне і майже ніколи не помічаємо. Тіла всіх людей побудовано за єдиним принципом: дві майже однакові половини по обидва боки уявної площини, що розділяє наші тіла навпіл як дзеркало. Ця дзеркальна симетрія, характерна для нашого тілесного устрою, суттєво впливає на наше світосприйняття. Мало не щоразу стикаючись із світом, ми мусимо вирішувати завдання, що складається з двох умоглядних частин — консолідування і маніпулювання — й доручаємо виконання кожної з них різним сторонам нашого тіла. Снідаючи вранці, я «консолі­дую» грейпфрут, притримуючи його лівою рукою, щоб він не впав із тарілки, а відтак починаю з ним «маніпулювати» правою рукою: спочатку відділяю ножем скибочки, потім їм їх ложкою. Коли я граю з дітьми у м'яч, то, зловивши його однією рукою, «консолідую» у бейсбольній рукавичці, тоді беру в іншу руку й кидаю далі.

По-різному ми використовуємо у стосунках зі світом і кожну з півкуль мозку: одна відповідає передусім за усвідомлення цілого, смислові та просторові зв'язки, а друга — за побудову думки, тобто логічну діяльність. Деякі лінгвісти вважають, що єдиною спільною рисою чи не всіх мов є дихотомія імені суб'єкта та дієслова або «підмет—присудок». Справді, речення у нас переважно десь на по­чатку містить підмети-іменники і продовжуються аж до крапки за допомогою присудків-дієслів (дій). Ми зробили наголос на своїй дії щодо світу, проте за словами отця Томаса Беррі «Всесвіт — це спільнота суб'єктів, а не сукупність об'єктів», інакше кажучи, спільнота підметів, а не сукупність