Земля у рівновазі - Альберт Гор

порятунок довкілля. Якщо ми хочемо досягти успіху, то мусимо опиратися інформаційному потокові, котрий може накрити нас із головою, та маємо зректися погляду на природний світ лише як на зручний банк ресурсів та закодованої інформації. Треба мати досить відваги скористатися формулою Джефферсона та поєднати всеохопне розуміння природи цивілізації з всебічним усвідомленням засад існування довкілля.

***

Вплив технології на життя, ясна річ, виходить далеко за межі її впливу на методи обробки інформації. Справді, науково-технічна революція майже повністю змінила фізичні реалії наших стосунків із Землею. Завдяки приголомшливій масі нових знарядь, технологій та процесів наші відчуття стали витонченішими, а спроможність змінювати навколишній світ за власним бажанням зросла. Тепер ми можемо побачити кільця Сатурна, атоми молекул, клапани всередині людського серця та навіть Землю, що сходить над місячним обрієм. Ми можемо почути записи голосів давно померлих промовців, музику китів із глибини моря та плач дитини, котра впала в занед­баний колодязь за тисячі миль від нас. Ми можемо пройти салоном літака, який летить зі швидкістю, удвічі більшою за звук, залишив­ши Європу під час ланчу і в той-таки день прибувши до Нью-Йорка на пізній сніданок. Ми можемо взятися за важелі підйомного крана та, немов Атлант, підняти вагу тисячі людей.

Науково-технічна революція, що продовжує прискорюватися, збільшує силу кожної людини із 5,5 мільярдів населення Землі, дозволяючи змінювати фізичну реальність за власним бажанням. Будь-яка амбіція, будь-яке прагнення, будь-яке бажання, страх чи сподівання нині відлунюють у людському серці з більшими наслід­ками для навколишнього світу. Старовинні звички нашого мислен­ня сьогодні набувають нового значення завдяки нашій здатності обертати на дію навіть найсміливішу думку. Але подібно до учня чаклуна, що навчився віддавати накази неживим предметам, аби ті задовольняли його примхи (далі в казці учень не знав, як ці предмети зупинити — Ред.), ми викликали потужніші, ніж сподівалися, сили, що їх зупинити куди складніше, ніж увести у дію.

Серед усіх проблем, що постають внаслідок наукової революції, вплив ядерної зброї на сприйняття війни виявився предметом спе­ціального напруженого дослідження. Ядерна зброя — очевидна та смертельна загроза, і останні сорок п'ять років мільйони людей про­тестували проти неї, заявляючи, що наш світ у небезпеці, поки цю технологію може бути використано на війні. Але ця зброя змінила і наше сприйняття війни, що з часом може виявитися чи не благом. Врешті-решт, довга холодна війна між Сполученими Штатами та Радянським Союзом жодного разу не переросла у збройний конф­лікт, почасти завдяки тому, що обидві країни були свідомі можли­вості жахливих наслідків війни у ядерну еру. Подальший перехід Радянського Союзу та всієї Східної Європи від комунізму до демо­кратії та капіталізму — здебільшого ненасильницький — мабуть, ніколи не відбувся би без цієї зміни у мисленні людей щодо припус­тимості війни.

Так само, як війна була частиною цивілізації упродовж тисяч років, ті ж давні традиції має і практика експлуатації Землі задля отримання засобів існування, їжі, води, житла, одягу та задоволен­ня інших основних потреб. Наука і техніка дали нам, особливо в цьому столітті, тисячі нових знарядь, які збільшили наші можливос­ті експлуатувати Землю заради власних потреб, а то і забаганок. Жодна з цих нових технологій за своїм рівнем не наближається до потужності ядерної зброї, але разом вони справляють такий сукупний вплив на природні системи Землі, що наслідки нестримної експлу­атації такі ж немислимі, як і наслідки всесвітньої ядерної війни.

Було доволі легко помітити разючу якісну різницю між атомною бомбою доктора Оппенгаймера та динамітом доктора Нобеля, зокрема тому, що наша увага була зосереджена на одній видатній технології. На противагу цьому, надзвичайно важко зібрати в одне ціле всі потужні нові технології, які впливають на наші стосунки з Землею, та всі наші потреби і бажання, які ми прагнемо задовольнити з їх допомогою. Сукупний вплив цих технологій якісно відрізняєть­ся від сукупного впливу їхніх попередників, та оскільки їх так багато і більшість із них застосовано у повсякденному житті, то дуже важко побачити в цій разючій переміні життєвих умов історич­ну подію, яка змінила наші стосунки з Землею.

Ми також стали жертвою свого роду технологічної гордині, яка спокушає нас повірити у необмеженість нових можливостей. Ми насмілюємося вважати, що знайдемо технологічне розв'язання кож­ній спричиненій технологією проблемі. Цивілізація ніби відчуває побожний трепет перед власною технологічною доблестю, зача­рована дивною небаченою силою, про доступність якої смертним годі було мріяти. За сучасною версією грецького міфу наша пиха і зарозумілість спонукає нас украсти — не у богів, а у науки і техніки — та привласнити страхітливу силу і, потураючи своїм олімпійсь­ким апетитам, зажадати від природи божественних привілеїв. Техно­логічна гординя спокушає нас забути своє місце у природній системі і вважати, що ми спроможні досягти всього, чого забажаємо.

Та надто часто наше захоплення технологією заміщає колишнє захоплення природою. Подібно до малої дитини, котра вважає, ніби хліб росте на полицях крамниць, ми вже забуваємо, що, задоволь­няючи наші потреби, технологія впливає на природу. З ростом населення і нашого бажання підвищити рівень споживання ми вимагаємо від цивілізації дати нам дедалі більше того, чого ми хочемо, нехтуючи стресами та навантаженням, які розривають матерію при­родних систем. Оскільки ми почуваємося ближчими до супермар­кетів, ніж до пшеничних ланів, то куди більшу увагу приділяємо яскравим пластиковим упаковкам на хлібі, аніж вимиванню верх­нього шару ґрунту, на якому росте пшениця. Отже, дедалі більше зосереджуючи увагу на використанні технологічних процесів для задоволення наших потреб, ми втрачаємо відчуття зв'язку з природ­ним світом.

Часто ми надмірно завищуємо свої вимоги до Землі, і то за раху­нок її здатності задовольнити нас природним чином. Приміром, розширюючи сільськогосподарське виробництво за допомогою тех­нологій, які збільшують ерозію ґрунту, ми знижуємо родючість землі у майбутньому. Отже, часто нехтуємо впливом нашої технологічної алхімії на природні процеси. Так, виробляючи мільйони двигунів внутрішнього згорання і тим самим автоматизуючи процес перетво­рення кисню на С02 чи інші гази, ми зашкоджуємо здатності Землі очищатися від атмосферних забруднень природним шляхом.

Для того, щоб наші нинішні стосунки з довкіллям позбулися при­таманного їм руйнівного характеру, мусимо змінити своє уявлення щодо ролі технології у зростанні шкідливого ефекту від доброякіс­них раніше явищ. У багатьох випадках треба змінити власне самі технології. Наприклад, немає сенсу і далі виробляти автомобілі й вантажівки, які споживають галон бензину на двадцять миль та викидають в атмосферу дев'ятнадцять фунтів С02 з кожного галона палива. Фактично нам треба ухвалити стратегічне рішення про прискорений розвиток нових технологій, як-от вироблення електро­енергії за допомогою сонячних батарей, менш шкідливих для довкіл­ля. Але хай там як, а успіху не досягнемо, не приділивши належної уваги нашому технологічному впливу