Земля у рівновазі - Альберт Гор

Не випадково криза освіти збіглася у часі з появою надлишку інформації. Освіта — це вторинна переробка знань, але нам легше генерувати нові факти, ніж зберігати та використовувати ті знання, які вже маємо. А зіткнувшись із проблемою необізнаності щодо якогось явища, мерщій створюємо більше й більше інформації, не розуміючи того, що саме її накопичення, хоч там якою вона не була би цінною, не замінить знання, а тим паче мудрості. Справді, гене­руючи необроблені дані в обсягах значно більших, ніж будь-коли, ми почали заважати процесові перетворення інформації на знання. За своїм природним плином це процес подібний до ферментації: спочатку з інформації дистилюється знання, яке згодом — інколи — ферментується у мудрість. Але нині щодня накопичується так багато інформації, що повільний процес її переходу в знання захлинається під лавиною нових даних.

Якщо ми хочемо поліпшити процес обробки цієї величезної маси інформації, то мусимо ще й краще зрозуміти можливості, — як позитивні, так і негативні, — властиві кожному способові передачі даних. Першою з інформаційних технологій було усне слово, і його сила завжди шанувалась. Моя релігійна традиція повчає мене: «Спочатку було слово». Справді, в іудейсько-християнській оповіді про створення світу сказано, що Бог завершив творення словами: «"Хай станеться світло!". І сталося світло». Так само поява другої інформаційної технології — писемності — зазвичай пов'язується зі справжнім початком того, що ми називаємо організованою цивілі­зацією.

Меншу увагу, втім, привертає той факт, що те, як ми передаємо інформацію, може змінювати нас. Інформаційні технології, як і будь-які інші, виконують роль посередника у наших стосунках із тим, що описується за їх допомогою, бо, намагаючись у символічному обра­зі передати суть явища, ми залишаємо поза цим образом одні його особливості та, через вибіркове включення, викривляємо значення інших. Із необхідності ми настроюємо свій розум відповідно до уявних рис цього символічного образу. Усі інформаційні технології — слова, закарбовані на камені, прекрасні манускрипти, переписа­ні ченцями, друкарський прес, супутникове телебачення чи комп'ю­терна графіка, передана через оптоволокно, — розширили нашу здатність розуміти навколишній світ. Але ті самі технології створи­ли й очевидні механізми викривлення і спотворення, змінивши таким чином спосіб, у який розум сприймає, запам'ятовує та пізнає світ.

Ми завжди настільки пристосовуємося до технології, яку вико­ристано для передачі інформації, що геть забуваємо про ефект викривлення. Так, усна мова робить досвід більш одноманітним. Вона передає відмінності, контрасти та тонкощі, але вона також вводить досвід у рамки однорідних шаблонів і стандартів — просто тому, що досвід окремої людини часто набутий з чужого переказу за допомогою слів, які передають його значення, а не є життєвим дос­відом набутим безпосередньо самою людиною. Наприклад, заповідь, яка забороняє згадувати ім'я Бога всує, почасти виходить з припущення, за яким слово «Бог» настільки значуще, що має спалаху­вати у свідомості людини, яка його вживає. Але варто лише звести його до легковживаного символу і раз у раз повторювати, як воно втратить здатність викликати пошану і страх, й більше того, почне застосовуватися поза контекстом, аби штучно надати вагомості найбільш мирським та буденним речам.

Репродукція теж нівелює враження від картини. У класичному творі «Виріб мистецтва в епоху його технічного відтворення» Валь-тер Беньямін пише, що мистецький твір, репродукований за допо­могою техніки, втрачає свою «ауру» або святість. Кожен, хто бачив копію «Мони Лізи» або «Сніданку на траві», знайомий із цим ефек­том: навіть найдосконаліше відтворення неминуче втрачає первин­ну привабливість оригіналу. А відбиток, який зустрічаємо досить часто, справляє щораз менше враження. Це певний компроміс: набагато більше людей зможе відчути хоч дещицю (і то чималу!) з того, що закладено в оригінальному творі, — але досвід споглядання копії просто непорівняний з досвідом споглядання оригіналу.

Опосередковуючи своє світосприйняття тією чи іншою техно­логією, ми отримуємо додаткову силу, але щось і втрачаємо у цьому процесі. Так, робота на заводському конвеєрі вимагає від праців­ників багатократно повторювати виконання одного й того самого завдання, через що вони втрачають будь-яке відчуття зв'язку з творчим процесом — і заразом відчуття власної доцільності.

Щось подібне відбулося і з нашим ставленням до природи. Що більше ми покладаємося на технології, які опосередковують наші з нею стосунки, то більше стаємо перед тим таки компромісом: набу­ваючи нових можливостей ефективніше переробляти те, що отри­муємо від природи, і забезпечувати більшу кількість людей, часто вже не відчуваємо того страху і пошани, з якими раніше ставилися до неї. Саме у цьому головна причина, чому стільки людей сьогодні вважають природний світ просто сукупністю ресурсів; справді, для багатьох природа — це величезний банк даних, що їм вони можуть розпоряджатися як заманеться. Але таке ставлення коштує нам над­то дорого, отже наш успіх у порятунку глобальної екологічної сис­теми великою мірою залежатиме від того, чи зможемо ми знову нав­читися шанувати довкілля як цілісність, а не окремі його частини.

Однак забагато хто поважає тільки інформацію й аналітичні дослідження. Екологічна криза — саме той приклад: чимало людей відмовляється сприймати її всерйоз, бо вони просто впевнені у на­шій спроможності впоратися з будь-якою складною проблемою, окресливши її, зібравши купу інформації, розклавши на складові, що піддаються аналізу, і нарешті розв'язавши її. Але як ми можемо сподіватися виконати таке завдання? Нагромадження інформації — та «ексформації» — про кризу вже настільки приголомшливе, що звичайні підходи до вирішення проблем просто не спрацюють. Крім того, ми заохотили наших найкращих фахівців, аби вони застосову­вали свої таланти не до осягнення цілого, а до аналізу все дрібні­ших і дрібніших частин.

Попри те (чи, можливо, внаслідок того), що ми живемо у так зва­ну інформаційну еру, нам потрібен інакший підхід до охорони дов­кілля — підхід Джефферсона. Томас Джефферсон, як і інші провідні мислителі свого часу, прагнув до всеохопного розуміння сукупності знань, і коли він із колегами у Філадельфії взялися за створення першого у світі конституційного самоврядування, то продемон­стрували дивовижне розуміння людської природи, вповні викорис­тавши набутки тогочасної юриспруденції, політики, історії, філо­софії та Ньютонової фізики. Світ нині наблизився до вододілу, який можна порівняти в деяких відношеннях із викликом, що з ним зіткну­лися батьки-засновники двісті років тому. Так само, як тоді тринад­цять колоній стали перед потребою визначити основні засади для поєднання своїх інтересів й ідентичності, сьогодні люди всіх націй починають відчувати себе частиною справді глобальної цивілізації, об'єднаної спільними інтересами і вболіваннями, серед яких одним із найважливіших є