Земля у рівновазі - Альберт Гор

Президент Буш у 1990 році на конференції з проблем довкілля в Білому домі представив делегатам брошуру з цим малюнком. Адміністрація президента спробувала переконати світ, що довкіллю не загрожує ніяка серйозна небезпека і що витрати, зображені тут у вигляді шести золотих злитків, переважають наше прагнення врятувати його.

Деякі компанії намагаються дослідити, чи є нове суспільне розууміння проблеми охорони довкілля явищем тимчасовим чи постійним. Наприклад, найбільші паперові фабрики, напередодні нового етапу інвестицій у розвиток виробництва, повинні вирішити, чи збережеться існуючий зараз інтерес до паперу, виробленого із вторсировини. Якщо так, то великі інвестиції у заводи вторинної переробки принесуть великі прибутки, якщо ні, то подібні інвестиції дуже ризиковані. Такі пророцтва часто мають тенденцію збуватися. Але існує багато сфер, у яких уряд може відігравати важливу роль, але занадто часто не може справитися із завданням. Адміністрація Буша багато говорить про тенденцію вільного ринку вирішувати всі проблеми. Але багато наших ринків занадто зарегульовані, часто прихованим способом. Наприклад, у паперовій промисловості платники податків субсидують виробництво паперової продукції, виробленої з чистої деревини, як у ролі найбільшого покупця, так і через подальші субсидії на побудову доріг для лісозаготівлі у державних лісах. До того ж федеральний уряд сплачує всі витрати на управління лісовим господарством, включно з багатьма заходами, що приносить вигоду виключно лісозаготівельній промисловості. Така політика заохочує подальше руйнування критичного природ­ного ресурсу.

Адміністрація Буша й весь уряд США повинні зрозуміти еконо­мічне значення здорового довкілля як чогось, схожого на інфра­структуру, яка підтримуватиме майбутнє виробництво. Якщо її зруйнувати, то багато робочих місць будуть втрачені. Прикладом може бути гарячий диспут між представниками лісозаготівельної промисловості на північному-заході Тихоокеанського узбережжя і захисниками природи, які намагаються захистити плямисту сову, що опинилася на межі вимирання. Цю проблему кваліфікували як конфлікт між збереженням робочих місць та довкіллям. Але якщо вирубати останні 10 відсотків старих лісів, чого прагне промисло­вість, робочі місця все одно буде втрачено. Єдине питання полягає в тому, чи почнеться створення нових робочих місць зараз, чи пізніше, після повного знищення лісу.

Теперішня адміністрація також повинна розробити систему заохочення відповідних технологій, оскільки вони можуть пере­шкоджати екологічній деградації. Наприклад, Японія уже впровад­жує амбіційний план розвитку глобального ринку нових технологій для виробництва відновлюваної енергії та екологічно дружніх виробнищв. Сумно, однак, що Сполучені Штати, які були піонером у розробці новітніх технологій для використання вітрової та сонячної енергії, тепер імпортують обидві технології.

Сучасний підхід до економічного аналізу можна порівняти з абсурдністю буття у книзі «Аліса в країні чудес». Навіть після того, як ми знехтували наслідками наших нинішніх економічних рішень для довкілля, увага зосередилася на щораз гарячковіших еконо­мічних спекуляціях, манії злиття компаній, перетасуванні активів та низці інших видів діяльності, здебільшого не пов'язаних зі ство­ренням конкурентоспроможних товарів та послуг. Внаслідок цього не тільки зменшилася конкурентоспроможність Сполучених Штатів у світовій економіці, але посилилась тенденція до своєрідного короткотермінового мислення, яке перешкоджає формулюванню творчої та ефективної реакції на екологічну кризу.

Проте ще не пізно запобігти найгіршим наслідкам цієї кризи, і Сполучені Штати повинні прокласти шлях до цього. Перемога у нашій героїчній боротьбі з комунізмом, який мав набагато гірші властивості, — як щодо людей, так і щодо довкілля, — ніж наша економічна система, повинна дати нам упевненість і відчуття обо­в'язку, потрібні для вирішення проблем, які стоять перед нами. Ми повинні виправити хиби у законах та процедурах, які спрямовують мільйони щоденних рішень і є нервами та сухожиллями невидимої руки Адама Сміта, для того, щоб визначити, що є прогрес, а що є абсурд.

Деякі потрібні зміни можна впровадити відносно легко. Інші — важче. Але всі вони вимагатимуть сміливості бачити речі такими, якими вони є, уникати самообману і навчитися відрізняти серйозний аналіз від витонченої дурості. У 1989 році, наприклад, Президентська рада економічних радників написала в річному звіті, що «немає ніякого виправдання для витрати великих коштів на зменшення викидів вуглекислого газу в атмосферу, щоб уповільнити парнико­вий ефект». Вони користувалися такими міркуваннями: «середньо­річна різниця температур між Нью-Йорком і Атлантою дуже велика, проте все ще немає свідчень, що теплий клімат Атланти є більшим фактором ризику, ніж клімат Нью-Йорку». Але якщо Нью-Йорк стане таким же гарячим, як Атланта, то на що буде схожа Атланта? Якою буде південна Каліфорнія? Якими стануть посухи? Які зміни стануться у глобальному кліматі? Цими та іншими питаннями зви­чайно нехтували як політичним еквівалентом «зовнішніх ефектів».

Якщо така політика збережеться, не буде вжито серйозних захо­дів, щоб запобігти екологічній катастрофі, і глобальне потепління спричинить страшні руйнування довкілля, то згодом пиха членів адміністрації Буша без сумніву зміниться на належну скромність та каяття. І це буде не перший випадок, коли вигоди сьогодення засліп­лювали очі тим, хто мав ухвалювати рішення, і вони забували про свої обов'язки перед майбутнім. Але діяти треба тепер, і за прикладом ми можемо звернутися до одного з найбільш помітних лідерів в історії.

21 листопада 1936 року Вінстон Черчіль, обурений низькою обо­роноздатністю країни перед можливим нападом Гітлера, виступив перед Палатою громад з такою промовою: «Уряд просто не може вирішити, що робити, або він не може змусити прем'єр-міністра ухвалити рішення. Таким чином він продовжує цей дивний парадокс, прийнявши тільки рішення залишатися без всякого рішення, бути рішучим у своїй нерішучості, бути непохитним у своєму дрейфі, бути твердим у своїй м'якості, бути всесильним, щоб стати безпомічним.... Ера зволікань і затримок, половинчастих заходів, заспокійливих хитрощів та перешкоджаючих витівок скінчилася. Замість неї ми входимо в період наслідків».

Ми є тим, що вживаємо

Однією з властивостей, що відрізняє людину від усіх інших живих істот, є здатність використовувати інформацію для створення сим­волічних образів навколишнього світу. Вправно використовуючи інформацію про світ або надаючи її іншим, ми вчимося безпосередньо впливати на світ.

Цей спосіб взаємодіяти зі світом виявився аж таким успішним, що й досі залишається нашою «другою натурою». Ми не лише сприй­маємо його як щось сам собою зрозумілий, але й раз-у-раз застоосовуємо, вдаючись до нових стратегій опанування навколишнім світом. Отже воно і недивно, що протягом історії ми дедалі більше узалежнювалися від інформації в усіх її формах. Здебільшого така залежність не піддавалася сумніву, адже ми мало коли досліджуємо негативний вплив інформації на своє життя.

Ми завжди високо цінували знання, і, стикаючись з тією чи іншою проблемою, інстинктивно шукали якнайбільше інформації, яка допомогла б її зрозуміти. Упродовж значного періоду історії те, що ми називаємо культурою, переважно полягало в передачі іншим, у найбільш розважальний та цікавий спосіб, особливо цінної інфор­мації про наш світ і