Земля у рівновазі - Альберт Гор

тільки хороші наслідки і нехтувати поганими. Якщо кількість корисної продукції, виробленої з використанням певної кількості праці, сировини та капіталу, збільшується (як правило, тому, що хтось розумний винайшов «кращий» шлях виконання тех­нологічних операцій), то кажуть, що продуктивність зросла. Але що робити, коли внаслідок нового «розумного» технологічного проце­су не тільки збільшується виробництво корисних речей, але також відповідно зростає кількість шкідливих відходів? Хіба це не має значення? Зрештою, усунення наслідків, спричинених відходами виробництва, може обходитися дорого.

Але абсурдність ситуації цим не вичерпується. Пізніше, коли вимагаються видатки для ліквідації забруднення, то, як правило, вони фігурують у національних рахунках як позитивне надходження. Інакше кажучи, чим більше забруднення ми створюємо, тим більший продуктивний внесок ми можемо зробити до національного продук­ту при його ліквідації. Вилив нафти з танкера «Ексон Валдез» у про­тоці принца Вільяма та зусилля з її збирання — це один з прикладів фактичного збільшення нашого ВНП.

Класична економіка також неспроможна належним чином враху­вати всі витрати, пов'язані з тим, що ми називаємо споживанням. Кожного разу, коли ми щось споживаємо, утворюються певні від­ходи, але цей факт класичним економістам було зручно забути. Щорічно ми споживаємо мільйони тонн хлорфторвуглеців. А хіба вони зникають? Хіба не вони виїдають озонову діру? Щодня ми споживаємо 14 мільйонів тонн вугілля і 64 мільйони барелів нафти. Хіба вони зникають? Звідки в атмосфері з'являється додатковий двоокис вуглецю С02, якщо не від них?

Жодна з таких прихованих витрат не враховується належним чином; справді, те, як наша економічна система вимірює продуктив­ність, не має сенсу навіть у межах логіки самої системи. Це майже те саме, якби, наприклад, «економічна людина» з класичної теорії фактично вірила у чаклунство. Якщо наші економічні блага вироб­лені з природних ресурсів, які ніколи не вичерпуються тому, що їхня пропозиція необмежена, якщо виробництво не створює небажаних побічних продуктів, а корисні продукти після використання зникають безслідно, то ми справді є свідками великого чаклунства.

Я пам'ятаю, як малою дитиною колись сидів з моїм батьком в його офісі тоді, коли якийсь чоловік начебто цілком логічно викладав у деталях свої плани про побудову машини, яка перетворює свинець у золото. Мій батько, як я підозрюю, був тоді люб'язнішим і терплячішим, ніж він інакше міг би бути, з тим, щоб я отримав нагоду послухати одного з останніх алхіміків на Землі. Однак алхіміки — це явно не вимираючий вид живих істот, оскільки, коли ми начебто споживаємо товари та ресурси, то насправді перетворюємо їх в іншу хімічну та фізичну речовину. Така промислова алхімія дуже небез­печна. Але ж колись пізніше приховані витрати подібної алхімії доведеться оплачувати.

Класична економіка визначає продуктивність дуже вузько і заохо­чує нас ототожнювати досягнення у продуктивності з економічним прогресом. Але Святий Грааль (Священна чаша, в яку начебто було зібрано останні краплі крові Христа, символ Христової чистоти; була предметом пошуку середньовічних рицарів — Ред.) прогресу так зачаровує, що економісти мають тенденцію не помічати негатив­них наслідків, що часто супроводжують позитивні зміни. Проблема полягає в тому, що вони майже завжди ідуть разом, і справжня мудрість вимагає порівняння позитивних та негативних наслідків для того, щоб визначити, чи загальний результат позитивний чи нега­тивний. Якщо ми оцінюємо вартість того, що робимо, й при цьому стійко ігноруємо важливі побічні ефекти, нас очікують неприємні несподіванки. Наприклад, коли несподівано настає «нова» еколо­гічна катастрофа, то, оглядаючись назад, можемо побачити накопи­чення тисяч на перший погляд правильних, але насправді погано продуманих рішень, ухвалених за такими критеріями, що не мають будь-якого сенсу, якщо врівноважувати всі витрати і ризики з при­бутками. Чому ці наслідки не передбачалися заздалегідь? Відповідь полягає у здатності нашої економічної системи приховувати шкід­ливі ефекти багатьох рішень, вдаючись до інтелектуального прийому — позначення таких наслідків терміном «зовнішні ефекти» («екстерналії»).

Економісти ігнорують шкідливі наслідки, хоча завжди врахо­вують корисні, заявляючи при цьому, що одночасно взяти їх до уваги в розрахунках дуже важко. Крім цього, шкідливі наслідки немож­ливо продати, а тому відповідальність за них намагаються непоміт­но скинути на щось інше. Таким чином, оскільки врахування пога­них наслідків ускладнило б оцінку корисної продукції, їх просто вважають зовнішніми для процесу, і назвали «зовнішніми ефекта­ми».

Така звичка — використовувати довільне визначення для вик­лючення неприємних фактів з розрахунку того, що є корисним, а що шкідливим, — це нечесність. У філософському розумінні вона схожа на моральну сліпоту, притаманну расизмові й антисемітизмові. Такі люди також використовують довільні визначення для виправдання того, що вони визначають певну групу людей малоцінними й непот­рібними. Наприклад, расистом можна вважати людину, яка обводить ціннісне коло навколо себе та інших людей своєї раси з тим, щоб виключити, за визначенням, з нього людей інших рас. Далі расист зазвичай вводить критерії, які штучно роздувають цінність тих, що знаходяться в цьому колі, за рахунок приниження тих, хто поза ним. Часто існує пряме співвідношення між зрослою цінністю всередині цього кола та зменшеною цінністю поза ним. Рабство і апартеїд — конкретні приклади цього явища.

Аналогічно наша економічна система довільно визначає коло цінних речей у нашій цивілізації, які треба тримати в полі уваги і вимірювати. Водночас ми відкриваємо, що найлегше штучно збіль­шити вартість таких речей за рахунок тих речей, що залишилися за тим колом. І тут знову з'являється згубне співвідношення: чим більше шкідливих речовин завод зможе скинути в річку без очищення, тим більший прибуток отримає фірма та акціонери; чим швидше будуть вирубані тропічні ліси — тим швидше худоба матиме нове пасови­ще і тим швидше перетвориться на гамбургери. Наша неспромож­ність виміряти шкідливий вплив на довкілля — різновид економічної сліпоти, наслідки якої можуть бути непередбачуваними. Математик університету Британської Колумбії Колін Кларк сказав: «Видиме економічне зростання може виявитися ілюзією, породженою неспро­можністю врахувати зменшення природного капіталу».

Роберт Репетто та інші запропонували внести незначні зміни у систему обчислення продуктивності як перший крок до врахування зовнішніх ефектів. Вони пропонують ретельно вимірювати і корисні, і шкідливі наслідки у будь-якому процесі та стежити за їхніми змі­нами перед тим, як визначити зміну продуктивності виробництва. Наприклад, кожна електростанція, яка спалює вугілля, виробляє і кіловат-години електроенергії, і тонни атмосферного забруднення. Легко оцінити економічне значення електроенергії, тому що вона продається. Але також можна частково оцінити економічне значення викидів у атмосферу. Окисли сірки викликають втрати врожаю зерна навколо електростанції, завдають прямі матеріальні збитки, зменшу­ють видимість навколишніх предметів та збільшують рахунки за лікування респіраторних захворювань. На обчислення справжніх витрат, спричинених шкідливими наслідками, які викликає викид в атмосферу кожної додаткової тонни двоокису сірки, пішло багато сил та праці. Сьогодні подібні розрахунки набагато менш точні, ніж визначення вартості виробленої електроенергії на ринку.