Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Часто оспівується шлюб Маланки й Василя (води з місяцем), який святкувався в такий день. Закономірними були й еротичні мотиви, мета яких «накликати» швидкий прихід весни — час язичницьких оргій. Серед парубочих творів цього типу невід'ємними елементами є образи річки, золотого човника, срібного весельця, скляного моста через річку та ін.

Після звеличення Маланки, яке відбувалось у кожному дворі, звеличувались члени родини — господар, господиня, їхні дорослі чи малі діти. При цьому виконувались окремі щедрівки для кожного. Ними звеличували працю, зичили добробуту всій сім'ї. Серед величальних щедрівок можна виділити такі ж тематичні групи, як і серед колядок.

У народних творах, приурочених до святкування Щедрого вечора, часто зустрічається образ пирогів, які вважалися жертовною стравою цього свята, що символізувала новонароджений місяць. Вони були обов'язковим викупом для персонажів драматизованого дійства, Що чітко зафіксувалось у багатьох текстах: «Кугу, кугу! Винесіть по пирогу, А не дасте пирога, потягнемо хату за рога!» або «Щедрик-бедрик, дайте вареник!»

Важливою особливістю щедрівок є те, що вони, навіть значно видозмінившись і втративши драматичне начало, як правило, виконуються тільки дівчатами чи жінками, рідше — дітьми, і майже ніколи — чоловіками. У цьому виявляються не тільки елементи матріархально устрою, а й наголос на жіночому началі цього свята. Щедрий вечір був передднем іншого свята, пов'язаного із культом плуга — Нового року чи Дривиного (Дідового) дня. Містерії, які відбувались у ніч напередодні, завершувалися спільними ворожіннями чоловічої та жіночої громад на еротичні теми, із багатьма нічними дійствами та ритуалами, де не другорядну роль відігравали вода, коржики у формі місяця, нічні небесні світила. Вважалось, що у цю ніч активізується вся нечиста сила, а відьми літають на мітлах до місяця.

Свято наступного дня розпочиналось із самого ранку (чи ще зночі) магічно-символічним ритуалом посівання дворів чи осель, який здійснювався виключно чоловіками або хлопцями. М. Ткач пояснює: «Такий порядок випливав теж із давнього світоглядного розуміння і його символічного прочитання. Зерно — традиційно сіяли чоловіки... Це правило підпорядковане розумінню функціонального природного призначення кожного: чоловічій статі — сіяти, а жіночій — народжувати. А тому ритуальний хліб вручати має дівчина, або жінка. Хліб — символ родючості, зерно — зачаття». Важливим драматизованим дійством вночі чи раннього ранку після Щедрого вечора був обряд «першої борозни», яку проорювали плугом на кожному подвір'ї, і цим заворожували майбутній посів. Дехто з дослідників (зокрема С Килимник) пов'язує цей обряд із тим, що у минулому предки-слов'яни святкували прихід нового року у березні, у час весняного рівнодення. Ця традиція перенесена із весняного періоду на час зимових свят. Ці ж вчені вважають це одним із можливих пояснень, чому в щедрівках часто зустрічаються картини та образи весни: поля, квітів, приліт птахів тощо:

Іншої думки О. Знойко, який вважає, що величання першої борозни пов'язане з культом плуга (сузір'я Оріона), який у цей час «падає на землю» як дарунок від магічного коваля, що навчив людей орати землю:

Кличе з неба золота мати:   

На приздобу — окрасу —

—  Гей, ясні звізди-зориці!        

—  Славлять Дривина вони,

Цей ритуал теж супроводжувався відповідними поетичними творами, які носять назву посівальні пісні. Найдавніша з них — «А ми просо сіяли, сіяли, Ой Дід, Ладо, сіяли, сіяли», де фігурують давні язичницькі божества, пов'язані з цим святом. Існує ряд посівальник пісень пізнішого періоду творення, де зустрічаються елементи пишного стилю, оспівання родючості землі:

Насіння носит і Бога просит: Зародь, Боженьку, красну пшениченьку^ (краснее жито, красний ячменик тощо,).

У них поширені мотиви орання тваринами (вовками, ведмедями), рідше — птахами, зокрема орлами; часто зустрічаються образи-архетипи воза, плуга, батога тощо. Ці тексти доносять відгомони язичницьких ліфів про орання землі тваринами та птахами, культів плуга (сузір'я Плуга чи Орана, Оріона), культу коваля, що викував золотий плуг: