Земля у рівновазі - Альберт Гор

що в результаті виникли. Успіх у зміні нашого руй­нівного ставлення до глобального довкілля залежатиме від нашої здатності глибше розуміти те, як змусити самоврядні органи реагу­вати на занепокоєння станом довкілля, яке поділяють мільйони і мільйони людей по всьому світу. Порядок денний екологічного та демократичного рухів мають переплестися. Майбутнє людської цивілізації залежить від нашого управління довкіллям і — настільки ж нагального — управління свободою.

Потужні сили, що працюють проти управління, в обох випадках одні й ті ж: жадібність, зацикленість на собі і зосередженість на короткочасній експлуатації за рахунок майбутнього здоров'я самої системи. Нинішня слабкість нашої політичної системи відображає існуючий наголос на тимчасову вигоду та невміння плекати нашу здатність до самовизначення. Ми не приділили належної уваги серйозним проблемам, що підривають відповідальність уряду і довіру громадян до нього. Надто багато людей тепер відчувають, що вони ніяк не можуть реально впливати на важливі рішення уря­ду, які стосуються їхнього життя, що великі спонсори виборчої кам­панії мають доступ до осіб, що ухвалюють рішення, а пересічний громадянин — ні, що потужні зацікавлені групи контролюють резуль­тати, а простий виборець — ні, що люди та групи, зацікавлені у власній вигоді, які можуть мати зиск від рішень, уміють замкнути процес на собі, тоді як інтересами ширшої громадськості знехтувано.

Шкода для демократії особливо серйозна, коли брак відпові­дальності є наслідком корупції. А в багатьох країнах корупція — одна з головних причин руйнування довкілля. Ось лише один з тися­чі прикладів: концесії на суцільне вирубування вологого лісу Сараваку, у Східній Малайзії, продав особисто міністр довкілля. І хоча офіційно він відповідав за захист цілісності довкілля, та зба­гачувався особисто, продаючи дозвіл на його руйнування.

Але моральні компроміси, пов'язані з корупцією задля самозба­гачення, хоча і потворні самі по собі, — не єдина причина величез­ної шкоди нашому управлінню свободою. Більш невловима і поши­рена спокуса — це бажання отримати і утримувати владу, навіть якщо доводиться уникати важкого вибору й нехтувати правдою. У цьому відношенні одна з найзгубніших загроз управлінню демок­ратією — це брак лідерства. Справді, хоча гнучкість самоуправ­ління контрастує з ламкістю диктатур, що покладаються на єдину «сильну людину», демократія насправді надзвичайно вразлива до браку лідерства. Особливо у період стрімкої зміни здатність лідерів забезпечити бачення майбутнього і каталізувати відповідну реак­цію на небезпеки — вирішальна. На мою думку, президент Буш намагався уникнути такого лідерства, а натомість зосереджувався на короткочасних політичних клопотах. За інших обставин його нездатність можна було списати як нормальну плату за політичний курс, але не за обставин, з якими ми зіткнулися.

Можливо, найсерйозніша загроза нашому управлінню своїм самовизначенням, — навіть небезпечніша за усі інші, разом узяті, — полягає у тому, що стільки людей відчули: процес зміни, яка нас підхопила, зайшов так далеко і набув такої сили, що перевершив нашу спроможність впливати на нього. Вони бояться, що непід-контрольні сили визначають нашу долю, а наша реакція надто громіздка і незграбна. Урядові інституції та системи, за допомогою яких ми робимо вибір майбутнього, справді незграбні, але для під­тримки системи демократичного управління ми мусимо зробити їх відповідальнішими. А ті, що все ще загрузли у трясовині минулого, треба змести і замінити, незважаючи на їхню інерцію.

І, мабуть, найбільш інертна після нашої політичної системи — наша економічна система.

Економіка: істина або наслідки

Вільна ринкова капіталістична економіка — це, можливо, найпо­тужніше знаряддя, яким коли-небудь користувалася цивілізація. У цілому світі класична економіка безроздільно панує як система розміщення ресурсів, праці, фінансів та оподаткування, визначення рівня виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ та ухвалення рішень щодо майже кожного аспекту нашого життя. Її закони такі всюдисущі, що ми сприймаємо їх як щось само собою зрозуміле, подібне до законів руху та гравітації, відкритих Ісааком Ньютоном на початку наукової революції, лише за кілька десятиріч до того, як Адам Сміт сформулював найважливіші принципи, які сьогодні покладені в основу економіки.

Системи-суперниці, як-от комуністична, виявилися неспромож­ними конкурувати на ринку ідей. Хоча комуністична система зазнала краху значною мірою тому, що в ній придушувалася політична свобода, справжня причина її розвалу — придушування економічної свободи. Справді, приголомшливий розпад Радянського Союзу та його імперії у Східній Європі значною мірою був викликаний усві­домленням по обидва боки «залізної завіси» того, що капіталізм кращий від комунізму у теорії та практиці, бо використовує класичну економічну теорію.

Це справді так. Але нещодавня перемога капіталізму над кому­нізмом має спонукати нас робити більше, ніж просто втішатися поздоровленнями самих себе. Замість цього ми мусимо визнати, що перемога Заходу, — саме тому, що решта країн світу начебто готова тепер сприйняти нашу систему, — покладає на нас новий та відповідальніший обов'язок виправити вади капіталістичної економіки в її сучасному вигляді.

Доводиться визнати, що наша економічна система частково слі­па, оскільки деякі речі вона «бачить», а деякі ні. Вона ретельно вимірює й звертає увагу на вартість найважливіших для покупців та продавців речей, як-от продовольство, одяг, виробництво товарів, робота та гроші. Але в її заплутаних розрахунках часто повністю нехтується вартість інших речей, які важче купити чи продати: свіжої води, чистого повітря, краси гір, різноманітності форм життя у лісі тощо. Фактично часткова сліпота нашої сьогоднішньої економіч­ної системи — це найпотужніша сила, яка диктує ірраціональні рішення стосовно довкілля.

На щастя, ці вади можна вилікувати, хоч і з великими склад­ностями. Перший крок у цьому напрямі — це визнання того, що економіка, подібно до будь-якого знаряддя, викривлює наші взає­мостосунки зі світом уже тому, що дає нам небачену нову силу. Оскільки ми повністю покладаємося на можливості, які дає нам наша економічна система, ми пристосовуємо наше мислення до її законів та починаємо вважати, що економічна теорія може забезпечити всебічний аналіз усього, що побажаємо.

Однак так само, як наші очі не можуть бачити нічого окрім вузької смуги видимої частини спектра світла, наша економіка неспромож­на побачити, а тим паче оцінити, повну вартість найважливіших складників нашого світу. Насправді ми бачимо та вимірюємо дуже малий діапазон у спектрі витрат і прибутків, породжених нашим економічним вибором. Та в обох випадках те, чого очі не бачать, за тим серце не болить.

Багато з того, чого ми з нашою економікою не бачимо, призводить до прискореного руйнування довкілля. Багато популярних підруч­ників з економічної теорії навіть неспроможні розглянути основні для нашого економічного вибору питання, як-от забруднення або виснаження природних ресурсів. Хоча ці питання вивчалися багать­ма мікроекономістами у специфічних бізнесових контекстах, вони, зазвичай, не були інтегровані в економічну теорію. «Немає ніякого контакту між макроекономікою та довкіллям», — каже економіст Світового банку Герман Дейлі, провідний дослідник проблеми.

Розгляньмо найголовнішу міру