Російські казки - Автор невідомий - Народні казки

Зовсім охляв вовк, довелося пропадати з голоду.

— Вилізь! — просить вовк.

— Довези мене додому до батька, до матері, то й вилізу, — каже хлопчик Мізинчик.

Побіг вовк у село, ускочив просто до старого в хату; хлопчик Мізинчик зразу виліз із вовчого черева через зад, схопив вовка за хвіст і кричить:

— Бийте вовка, бийте сірого!

Дід ухопив ломаку, баба другу і давай бити вовка; тут його й порішили, здерли шкуру й синочку кожуха зробили. І стали вони жити-поживати, вік доживати.

У далекому краї, у якійсь державі жив собі купець, і було в нього три дочки. Збудував він собі новий дім і посилає на новосілля ночувати старшу дочку, щоб потім розповіла йому, що і як їй уві сні привидиться.

І привиділось їй уві сні, що вона вийде заміж за купецького сина.

Наступної ночі посилає купець на новосілля середульшу дочку: що їй привидиться?

І наснилося їй, що вона вийде заміж за дворянина.

Третьої ночі настала черга меншої дочки, послав і ту; і наснилося їй, бідолашній, що вийде вона заміж за цапа.

Злякався батько, не велів любій дочці навіть на ґанок виходити. Так ні, не послухалась, вийшла! А цап її тимчасом підхопив на високі роги і поніс за круті береги.

Приніс до себе й поклав на піл спати. Уранці прокинулася наша красуня, зирк — а двір увесь обгороджений частоколом, і на кожній тичці по дівочій голівці; тільки одна тичка без нічого стоїть. Зраділа, бідолашка, що смерті уникла.

А слуги давно її будять:

— Не час, добродійко, спати, час у світлицях замітати, сміття надвір вигрібати!

Виходить вона на ґаночок; летять гуси.

— Ой, ви гуси мої сірі! Чи не з рідного ви краю, чи не від рідного батенька несете мені звісточку?

А гуси їй відповідають:

— Із твого ми краю, принесли ми тобі звісточку: у вас вдома заручини, старшу сестричку твою віддають заміж за купецького сина.

Цап із приполку все чує і каже слугам:

— Ге й ви, слуги мої вірні! Несіть плаття самоцвітні, запрягайте коней вороних, щоб тричі скочили й були на місці.

Вбралася бідолашка і поїхала; коні миттю привезли її до батька. На ґанку зустрічають гості, в хаті бенкет пишний!

А цап тим часом обернувся добрим молодцем і ходить по двору з гуслами. Ну як на бенкет гусляра не покликати? Він прийшов у хороми й почав вигравати:

— Цапова дружина! Цапова дружина!

А бідолашка по одній щоці його лясь, по іншій лясь, а сама на коней — і втекла!

Приїхала додому, а цап уже на приполку лежить.

Уранці будять її слуги:

— Не час, добродійко, спати, час у світлицях замітати, сміття надвір вигрібати!

Встала вона, поприбирала у світлицях і вийшла на ґанок; летять гуси.

— Ой, ви гуси мої сірі! Чи не з рідного ви краю, чи не від рідного батенька несете мені звісточку?

А гуси їй відповідають:

— Із твого ми краю, принесли ми тобі звісточку: у вас вдома заручини, середульшу сестричку твою віддають заміж за дворянина багатого.

Знову поїхала бідолашна до батька: на ґанку гості зустрічають, а в хоромах бенкет пишний!

А цап обернувся добрим молодцем і ходить по двору з гуслами; покликали його, він і почав вигравати:

— Цапова дружина! Цапова дружина!

А бідолашка по одній щоці його лясь, по іншій лясь, а сама на коней — і втекла!

Приїхала додому, а цап уже на приполку лежить.

Минула ще ніч; уранці встала бідолашка, вийшла на ґанок — знову летять гуси.

— Ой, ви гуси мої сірі! Чи не з рідного ви краю, чи не від рідного батенька несете мені звісточку?

А гуси їй відповідають:

— Із твого ми краю, принесли ми тобі звісточку: у батька твого великий стіл.

Поїхала вона до батька: гості на ґанку зустрічають, у хоромах бенкет пишний! По двору гусляр походжає, на гуслах виграває. Покликали його в хороми; гусляр знову за старе:

— Цапова дружина! Цапова дружина!

Бідолашка по одній щоці його лясь, по іншій лясь, а сама мерщій додому. Дивиться на піл, а там лишень цапова шкура лежить: гусляр ще не встиг обернутися цапом.

Полетіла шкурка в піч, стала менша дочка не цаповою дружиною, а доброго молодця; стали вони собі жити-поживати й добра наживати.

В далекому краї, у якійсь державі жили собі цар із царицею; у них було троє синів — усі молоді, нежонаті, молодці такі, що ні в казці сказати, ні пером описати; молодшого звали Іван-царевич.

Каже їм цар таке слово:

— Діти мої милі, візьміть собі по стрілі, натягніть тугі луки й пустіть в різні сторони; на чий двір стріла впаде, там і сватайтесь.

Пустив стрілу старший брат — упала вона на боярський двір, просто перед дівочим теремом; пустив середульший брат — полетіла стріла до купця на двір і зупинилась біля красного ґанку, а на тому ґанку стояла душа-дівиця, донька купецька; пустив наймолодший брат — потрапила стріла у брудне болото, і підхопила її жабка-скрекотушка.

Каже Іван-царевич:

— Як мені зі скрекотушкою одружитися? Скрекотушка не