Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Потебня АА. Слово и миф. — М.: Правда, 1989. — 624 с Свидницький А. Відьми чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського // Свидницький А. Твори. — К.: Наук, думка, 1985. — С 412—455.

Свидницький А. Злой дух (Народные Южнорусские поверья) // Свидницький А. Твори. — К.: Наук, думка, 1985. — С. 406—411.

Свидницький А. Остатки от времён доисторических (Народные предания) // Свидницький А. Твори. — К.: Наук, думка, 1985. — С. 513—517.

Тайлор Э.Б. Первобытная культура. — М., 1989. — 573 с.

Тэрнер В. Символ и ритуал. — М.: Наука, 1983. — 274 с.

Топоров В. О ритуале. Введение в проблематику // Архаический ритуал в фольклорных и раннеисторических памятниках. — М.: Наука, 1980. — С. 3—51.

Українські замовляння / Упор. М.Н. Москаленко. — К.: Дніпро, 1993. — 309 с.

Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. — К.: Либідь, 1991.— 638 с.

Франко І. Як творилася слов'янська міфологія // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 37. — К.: Наук, думка, 1982. — С 425—432.

Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. — М., 1998. — 800 с.

Фрэзер ДжДж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. — М., 1984. — 703 с.

У фольклористиці загальнопоширена думка про те, що первісні ритуалізовані тексти лягли в основу календарно-обрядової лірики народної творчості в цілому. Зокрема М. Грушевський твердив: ^Людський колективний крик (неартикульований хоровий спів у примітивній формі), ритмічний рух (танець) і ритмічний гук, викликаний різними ударами, почавши від ударів голих рук і різних інструментів... — се той ґрунт, на котрім виростають, очевидно, найстарші форми словесного мистецтва», «Ритмічне слово, котре входить як елементи в ритмічний зміст сих відправ, культивується таким чином... в службі колективного магічного обряду»86.

Отже слово у найдавніших формах народної творчості невіддільне від дії - Воно сприймається як частина дії (її супровід) чи як те, що здатне викликати певну дію.

На основі древніх міфів-рухів, їх поєднання, виникають суцільні оповіді — міфи-танці. У залежності від призначення, ритуальні танці поділялись на: 1) мисливські танці, метою яких було сприяти удачі на полюванні чи риболовстві; 2) очисні танці, які виконувалися з метою очищення швидким рухом; 3) еротичні танці (танці родючості), які імітували шлюбний союз неба і землі (вогню і води), процеси сіяння і вирощування окремих сільськогосподарських культур і виконувалися з метою збільшення родючості людей, тварин, землі; 4) траурні танці, виконання яких базувалось на уявленні про переміщення у потойбічний світ; 5) військові танці, якими давні люди прагнули накликати перемогу в битві, нерідко при їх виконанні використовувались різні види зброї — мечі, списи, які втикали в землю, імітуючи вбивство ворога; 6) імітаційні танці, якими наслідували рух води, дерев, хід сонця чи інших космічних тіл, уявне повернення весни тощо. Вони могли виконуватись у формі кола чи еліпсу (в яких учасники танцювали за чи проти руху сонця; прямої чи кривої лінії, парами тощо). їх метою було підтримувати встановлений У природі космічний порядок, активізувати чи стимулювати певні природні явища; 7) жертовні танці. Таким зокрема був «данець» — танець-жертва богині Дані, який часто виконувався під час ініціації; а також у період весняно-літніх ігрищ і супроводжувався рефреном типу «Ой, Дана, Дана».

Із розвитком астрологічно-міфологічних уявлень про циклічність природи та сільськогосподарської праці в обрядах з'являються наслідки спостережень за змінами зоряного неба та пов'язані з ними культові ритуали поклоніння небесним світилам. Усі існуючі прадавні міфологічні уявлення та культові вірування чітко відобразились у календарно-обрядовій творчості.

Календарно-обрядова творчість — це драматично-поетична система обрядів та ритуалів магічного значення, що супроводжуються відповідними поетичними текстами сакрального змісту, яка тісно пов'язана із циклічністю природи. Основними ознаками цієї творчості є синкретизм, що проявляється у поєднанні пісні, руху, пантоміми, танцю; а також — утилітарне призначення (з метою заворожування сил природи та духів). Відповідно до чотирьох пір року, а також періодів у землеробстві — приготування до сівби, сіяння, вирощування, збирання врожаю, — виділяється чотири цикли календарно-обрядової творчості — зимовий, весняний, літній, осінній87. Кожен із них має свої особливості, відповідно до землеробської праці, яка виконується у той час. Спільним для усіх є нероздільне поєднання слова та дії, виконання сталих обрядів та пов'язаних з ними традиційних текстів, які ніколи не виконуються відокремлено від цих обрядів чи в іншу пору року. А також — прадавнє доісторичне походження мисливського та землеробського періодів, про що свідчить поганський світогляд, відображений в них. Кожен із циклів об'єднується навколо одного центрального свята, якому надається найважливішого значення. Цим головним святам передували вступні, метою яких було приготувати людей до святкування головного культу. Усі календарно-обрядові свята, а відтак обрядові дійства, що виконувалися з їх нагоди, мали чотири значення: релігійне, поминальне, землеробське та родинне.

Зараз календарно-обрядова народна творчість функціонує як традиція, що втратила своє сакрально-магічне значення, але поза межами системи давніх вірувань вона незрозуміла.

З цього погляду розглядаємо кожен із циклів календарно-обрядової творчості, подаючи аналіз систем їх жанрів та поетики.

Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. Центральним святом цього циклу є Народження Всесвіту (дванадцять священних ночей народження Всесвіту, поки сонце проходить сузір'я Стрільця), яке у давніх слов'ян було святом Сварога (Зодіаку) і пов'язувалося із трьома світилами астрального культу — Сонцем, Місяцем, Зорею.