Парадокс любові - Паскаль Брюкнер
7) Подружнє життя як люба розмова
Не всі союзи тануть, мов сніг на сонці. Є й такі, що тривають довго, і вони не виняток. У конфлікті між потужними пристрастями і повсякденням партнери надають перевагу постійності. Звісно, часом і їм доводилося зазнавати лихих періодів у житті, піддаватися каламутному плину чорної туги, часом розлучатися, — та все те вони подолали. В делікатному поєднанні напруги і тривалості вони обрали останнє — нехай напруга і пал потроху згасають, зате зростає надійність. Міцний кістяк довгих стосунків вони оцінили вище від нетривалого полум'я пристрасті, а заразом зробили чудесне відкриття: виявляється, звичка — не завада вируванню почуттів, тож дякують одне одному за те, що не розлучилися. Шляхетна постійність давніх шлюбів заслуговує нашої уваги, хоч не всім нам вона притаманна. Чи можна зупинити неминучий розпад шлюбу з кохання? Можна, якщо він ґрунтується не на любовному екстазі, а на повазі, злагоді, взаєморозумінні, радості створення сім'ї, відчутті безсмертя від появи дітей та онуків, про яке говорили ще за давніх часів. Пора відновити у правах почуття помірної напруги, шаленому коханню протиставити спокійну любов, яка працює на створення світу, любов, що час розглядає як союзника, а не як ворога.
Щастя, писала пані де Севіньє, полягає у тому, щоб бути поруч із тими, кого ми любимо. Найбільш вдатний тип шлюбу ґрунтується на дружбі: дружба — це сповільнене кохання, воно уникає пафосних пристрастей, витримує розлуку, допускає розмаїття приязней. Крім інтенсивності потягу та його напруги, він визнає й інші складники спільного життя й не скидає при цьому із рахунку ні поривів бажання, ні тілесних утіх. «Гарний шлюб — це люба розмова про все на світі», писав англійський поет Мільтон у XVII столітті. Пречудове визначення, проте варто додати, що часто ця розмова може уриватися, причому без будь-якої шкоди для себе. Слід навчитися нудьгувати удвох і, замість того, щоб докоряти собі за це, потрібно ставитися до нього, як до підтвердження власного життєвого досвіду і взаємної чуйності.
Якщо не існує мудрості кохання[80], то, може, є мудрість у тому коханні, що відходить на другий план, поступаючись чомусь більшому, ніж вона сама. Справжня любов кепкує з кохання. Беручи шлюб із розрахунку, наші предки намагалися прив'язатися одне до одного, а ми чинимо навпаки: починаємо із пристрасті, а потім намагаємося пройнятися взаємною приязню. Хоч як парадоксально, стійкий шлюб — це шлюб, що визнає свою минущість, розглядає себе як етап своєрідної естафети, яка випереджає його. Сила його криється у нестійкості та піддатливості, а вразливість є найкращим захистом. Якщо цей союз недосконалий, значить, він може нескінченно оновлюватися. За суттю своєю він є надією, що, мов той міст, перекинута через прірву, закладом на тривалість, актом довіри до плідної сили часу. Якась шляхетна стійкість є в тому довгому шляху, який проходять удвох, долаючи всі пастки, спокуси і розчарування, коли в єдиній людині знаходять своє служіння і свою винагороду.
Політизація подружнього ліжка?
Не лише фройдомарксисти 60-х років прагнули пов'язати інтимне життя ідеологією — як по правді, то всі філософи (і найперше Платон) вбачали в процвітанні здорової згуртованої родини запоруку міцності Держави. За нашого часу декотрі консерватори в непостійності окремої людини розпізнають прикмети розпаду демократії: якщо шлюб тремтить від натиску каламутного виру розлучення, зради чи вседозволеності, то хитається увесь суспільний лад. «Вважаю, що діти розлучених батьків менше здатні до серйозного вивчення філософії й літератури, ніж інші», писав, наприклад, Алан Блум[81]. А блискучий дослідник сучасного нарцисизму, американський соціолог Кристофер Лаш вимагав запровадити до конституції разом із забороною абортів заборону розлучень для подружжів, у яких є діти. Теоретик англійських лейбористів Ентоні Ґідденс в трансформації інтимного життя, навпаки, вбачає своєрідний мікрокосм великої демократії самореалізації, поваги до інших, автономії — переходячи до соціальної сфери, ця чеснота свідчить про новий динамізм[82]. Одні виступають за відродження міцних зв'язків (якщо треба, то й примусово). Другі з радісним подивом констатують, що індивідуальні примхи збігаються з рухом Історії.
«Ніхто не може бути добрим громадянином, якщо не є він добрим сином, добрим батьком, добрим братом, добрим другом і добрим чоловіком», проголошує стаття 4 Декларації від 5 фруктидора III року Французької революції (1791), котра освячує сім'ю як підвалину суспільної угоди. Глибоке, та все ж таки страховите формулювання: воно підпорядковує родинну сферу царині політики і в ім'я загального добра утверджує контроль над людськими почуттями. А ось що пише Сен-Жуст: «Розлучення — це ганьба, яка плюгавить суспільну угоду. (…) Що більш розпусні звичаї в приватному житті, то важливіше, щоб стримували їх добрі й гуманні закони. Чеснота нічим не повинна поступатися задля окремих людей»[83]. Поміж політичним режимом і мораллю ніколи не існувало прямого зв'язку. Демократія може бути пуританською, як наприклад, в Індії, а тоталітарні режими можуть культивувати аморальну поведінку, варто тільки поглянути на Кубу чи на колишній Радянський Союз. Моральні принципи якого-небудь правителя, наприклад, Хомейні, нітрохи не є синонімом громадянської спочутливості. А витівкам старенького Берлусконі не пощастило поки що розвалити Італійську республіку. Ілюзія соціологів: ми гадаємо на коханні, мов на кавовій гущі, подружні стосунки повинні для нас обов'язково щось означати: замість того, щоб визнати їх як факт, ми розглядаємо їх як позитивні або негативні величини. Тут важко покладатися і на пророків нещастя, і на тих, котрі обіцяють, що кохання буде, мов променистий світанок: любов нерозв'язна, у ній немає глузду. Потрібно відмовитися від прямолінійних аналогій. Наше суспільство не таке вже й хворе чи, навпаки, здорове, як про це кажуть повсюдно, — воно експериментує, тож зашпортується, намагаючись примирити хибкість подружніх зв'язків зі стабільністю, яка необхідна для продовження роду. Небувалий, захопливий виклик: адже небезпека свободи цінується вище, ніж зручності залежності.
