Гуляш із турула - Кшиштоф Варга
З 1456 року Угорщина не здобула жодної великої перемоги, співмірної з перемогою Яноша Гуняді, зате зазнала багато поразок. Прапори в біло-червоні смуги — символ роду Арпадів; їх, до речі, на площі не менше, ніж триколірних. Рід Арпадів заснував угорську державу і правив нею від Х до ХІІІ століття. Прапори Арпадів сьогодні використовують ревізіоністи та націоналісти. Жоден мейнстрімівський політик, ані лівих поглядів, ані навіть правих поглядів, не хотів би, щоб його було помічено на фоні цього прапора. Прапори Арпадів, що тріпочуть перед парламентом, прирікають маніфестантів на політичну поразку. Проте їм ідеться все-таки про моральну перемогу. До поразок вже звикли.
Маніфестація на площі Кошута — це також справжній показ національної моди. Саме це мені найбільше подобається в угорських демонстраціях. Мужчини в гусарських куртках і лискучих офіцерських чоботах, у секлерських сорочках, у традиційному строї із Семигороддя або перебрані за чікошів, кінних пастухів з пушти. Є тут і середньовічні селяни, одягнені в характерні широкі білі штані й у сорочки з розширеними рукавами. Є тут також череваті мотоциклісти з прапорами, закріпленими на «Гарлі», в обов’язкових шкіряних штанях, обвішані дешевими прикидами, в стилізованих німецьких гельмах. Тут угорські народні промисли перемішуються з космополітичною поп-культурою, і це не викликає ніякого дисонансу: всі тут пасують одні одним, могли б навіть мінятися місцями — байкери на «Гарлі» могли б одягти селянські сорочки і широкі штани разом із футболками з рунічним письмом, котре годі зрозуміти, і коли б навіть цим праугорським алфавітом написати на майках «Угорщино, fuck off!», то все одно це збудило б ентузіазм серед зібраних на площі. Чікоші могли б одягти мотоциклетні гельми, а гусари могли б сісти за мотоцикли.
У суботу ентузіазм демонстрантів піднімають два молоді «мужики», що несуть транспарант: «Це твоя матір — курва, а не моя вітчизна». Це була відповідь на «курвацьку країну», про котру говорив у своїй славній промові Дюрчані, а також на висловлювання прем’єра про його маму, бідну пенсіонерку з провінційного міста Папо, яка мусить економити на газі.
«Революція лунатиків» — відписує мені Ґашрар на мою вечірню есемеску із описом суботніх подій.
Хтось знову задає бунтівну мантру «Дюрчані — на хер! Дюрчані — на хер!», і знову підхоплюють її буквально кільканадцять осіб, і вкотре за пару секунд вона гасне. За мить з другого боку площі біля гігантського телеекрана, який транслює все, що відбувається на віддаленій на кілька десятків метрів сцені, декілька осіб починають скандувати: «Фері, танцюй, це твій прощальний вечір». Фері — здрібніла форма від імені прем’єра: Ференц.
Проте й ця група, вигукнувши кілька разів цю фразу, замовкає. Натовп не підхоплює гасел, бо зайнятий слуханням промов зі сцени, або дискутує в невеличких групках, або їсть варену кукурудзу і прецлі. Атмосфера спаду напруги передається поліцаям, які живим кордоном охороняють вхід до парламенту. Його будівля — безлюдна, наче якась святиня інків, яку покинули жерці ще п’ятсот років тому. Поліціянти стоять за командою «вільно», час від часу спираючись на пластмасові щити, аби дати відпочити втомленим ногам. Вони дивляться на зібраний навпроти них натовп без найменшого зацікавлення. За останні кілька днів заворушення пригасли, і нікому вже не кортить ні з ким битися.
Аж раптом група неподалік від сцени починає заспівувати державний гімн — сотні уст поволі приєднуються до співу першого куплету:
Боже, угорцям подай щедро ласк
І хліба в радостях.
Твої хай рамена хоронять нас
Від злого приятельства.[62]
Поліцаї враз вирівнюються і шикуються за командою «струнко». На відстані мені здається, що губи декотрих з них вимовляють далі такі слова:
Кров угорська безнастанно лилась,
Гроби розросталися,
Диких орд перемога неслась,
По степах розвівалася.
Твої рідні сини, краю ти наш,
Проти тебе іти не боялися.
За пропащих сльоза твоя пролилась,
Коли в гріб опускалися.
Ось звучить останній куплет:
Боже, зжалься в цей важкий час
Щоб нам таланилося,
Твої хай рамена хоронять нас
У долині немилості,
Дай нам рік щасливих днів,
І народ віднайде спокій,
Бо здобув у морі крові
Майбуття він землі своїй.
Після цього поліцаї знову легко почали сутулитися і спиратися на щити. Площа замовкла на мить, однак склалося враження, що ця тиша всіх засоромила. Зазвичай, коли натовп не кричить, то постійно хтось кричить на сцені, а оскільки промовцям не вистачає справжньої харизми, її компенсують суворістю та люттю. Тоді ж запала велика тиша, як по телевізору, коли академічний хор доспівує гімн, телетрансляція завершується, і нема вже жодної відмовки, щоб не йти спати.
Раптом, щоб якнайшвидше перервати цю недоречну тишу, здіймається динамічне вболівальницьке «Рія! Рія! Гунґарія!», ніби всі ми перенеслись на футбольний стадіон, де після урочистого хорового виконання державних гімнів футболісти розминають м’язи, а фани горланять.
Але навіть цей імпульс, який передбачає нескінченне скандування «Рія! Рія! Гунґарія!», не в силі підняти натовп. Молодий, одягнутий в чорне хлопець, що стоїть попереду мене, в певну мить помічає, що він останній з-поміж кількатисячного зібрання ще викрикує цю фразу. Він трохи ніяковіє і мовкне, його затиснутий кулак опускається вниз, пальці непомітно випрямляються, і він починає поправляти своє волосся, зібране в кінський хвіст.
Ніхто не може підняти цих людей. Серед маси проводирів-самозванців та п’ятихвилинних лідерів немає жодної людини, яка була б справжньою особистістю.
Такою, як колись, наприклад, був Віктор Орбан, котрий сьогодні, будучи шефом правого Фідесу, не хоче йти на площу Кошута. Він воліє виступати на телебаченні і триматися здалеку від того Гайд-парку. Він навіть не хоче нових виборів, яких так домагаються на сцені. Отже, він не хоче зміни системи, до якої так пристрасно закликають оратори. Також Орбан не може підтримати вимоги посадити у в’язницю членів уряду.
На площі є кого підбурювати. У суботній вечір натовп у кілька десятків тисяч щільно заповнює всю площу і навколишні вулиці. Як повідомляє права газета «Модьор Немзет», демонстрантів збирається п’ятдесят тисяч, за найпопулярнішим Інтернет-порталом «Індекс» — двадцять тисяч. Інші підрахунки говорять про тридцять тисяч. Це — рекорд. Багато людей прибуло, бо якраз того дня мала відбутися велика маніфестація Фідесу. Але Фідес відкликав свою участь, пояснюючи це тим, що побоявся провокацій.
