Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
У рамках міфологічної легенди як жанрового різновиду можна виділити кілька тематичних груп. Антропоморфічні — легенди, в яких предмети чи явища дійсності набувають людських рис. Вони пов'язані з анімізмом — вірою в одухотворення сил природи, а тому дійовими особами в них виступають сонце, місяць, вітер, дощ, які можуть розмовляти, виконувати різні дії, допомагати чи шкодити людині. До антропоморфічних істот зараховують духів лісу, поля, дерев, лісовиків, болотяників тощо. З анімізмом пов'язані й легендарні розповіді, де фігурують надприродні істоти — персоніфіковані образи долі, злиднів, хвороб (холери, чуми та ін.), на вимогу яких треба виконувати різні дії, щоб їх задобрити. Вони частково стосуються й культу предків.
Елементи тотемізму синтезувались у зооморфічні легенди — оповіді про перетворення людини у тварину, про тварин-тотемів та їх можливе перетворення в людину. В образній системі цих творів найбільше місця займає образ вовка, який наділений чаклунською силою (у свою чергу, щоб стати чаклуном, за легендою, треба рік прожити у вигляді вовка). Прямим відображенням тотемного предка є образ вовкулаки — людини-перевертня, яка за певних обставин стає вовком.
Метод перевтілення, описаний в легендах з елементами перестрибування через вбиті в землю кілки (ножі), криве похилене дерево та ін., нагадує ритуальні танці, що свідчить про зв'язок з обрядом ініціації та прадавніми «звіриними союзами».
Нерідко зустрічаються зооморфні образи вужа чи гадини, яких народ наділяє надприродною мудрістю і знанням. Найпоширеніший сюжет — кохання людини і зооморфної істоти, в якому втілено найдавніші види шлюбно-родових відносин. У всіх слов'янських народів побутує легенда про вужа-перевертня, який полонив біля води дівчину, став її чоловіком і оселився в її домі. Затуживши за своїм родом, він повертається назад і залишається там назавжди, пославши свого товариша, щоб він привів туди і дружину (що може розцінюватися як відхід до предків у потойбічний світ). Вона відмовляється покинути свій рід і йти за чоловіком, а тому перетворюється на зозулю (тотемний символ матріархального роду). Рідше розв'язка наступає, коли хтось із родичів дружини вбиває чоловіка-вужа, дружина обертається глухою кропивою.
Типологічно близькими є легенди про жінку-гадину, яку хлопець зустрічає в лісі, і, коли б'є її, вона перетворюється в красну панну. У цих легендах зафіксовані давні табу: гадина обіцяє чоловікові вірно служити, але ставить певну умову (наприклад, забороняє розпитувати, чому вона сміється, забороняє нагадувати про її зооморфний рід і т. ін.). Заручившись підтримкою і любов'ю тотема, чоловік багатіє, але, зламавши обіцянку, втрачає все (часто навіть життя: жінка перетворюється в гадюку і душить його). Така розв'язка містить у собі відгомін табу на порушення таємниці тотема, яка вважалась власністю роду і не повинна була виходити за його межі. У цей образний ряд зооморфних тотемів слід поставити й образ зміїного царя. Вели ка кількість легенд про нього говорить про його відплату золотом чоловікові, що годує його хлібом; про те, як роздобути золоту корону змія, розстеливши чисту скатертину під час його весняного гульбища; про викликання його з лісової криниці; про магічне переповзання через червону стрічку та ін.
Значне місце у міфологічній легенді займають тератоморфні образи і пов'язані з ними сюжети. Тератоморфінні легенди (від гр. teratos — чудовисько, потвора) це твори про однооких (подібних до Циклопа) чи чотириоких істот — тотемів—потвор із рисами різних тварин, птахів і людей (зооантропоморфних тотемів). Прикладом такого чудовиська є Страхопуд: подібний і на людину, і на звірину; з людською головою, але великою, як у вола; ротом, як у ведмедя, і тілом, зарослим шерстю. Найпоширеніший у слов'янській міфології тератоморфний образ крилатого багатоголового змія, що трансформувався у легендарний персонаж змія-покровителя.
Багато з цих легенд створені на основі вірувань, хоч за формальними ознаками вони мають виразну структуру легенд: фабульність, чітку сюжетну побудову та ін. У цих групах поширені мотиви перевертництва, розуміння мови тварин та птахів і таємниць тваринного світу. Цими рисами вони споріднені з казковим епосом, де зустрічаються подібні мотиви та сюжети (як, наприклад, поширений сюжет про шлюб людини і зооморфної істоти у казці «Царівна-жаба»). Ці оповіді близькі до давніх магічних ритуалів, ініціації, ворожбитства, що говорить про їх давнє походження.
Окремим різновидом зооботаноморфного епосу є етіологічні легенди — міфологічні оповіді про походження різних природних явищ (дощу, грому, гір тощо), окремих видів рослин, тварин, птахів та ін. Ця група легенд поширена у міфології багатьох народів. Найдавнішими за походженням є тексти експлікативного характеру, які мають на меті пояснити різні явища. Так, згідно з легендою, гори утворились внаслідок того, що, коли Бог сіяв землю через полотно, Люцифер поробив у полотні діри, і земля вийшла нерівномірна. Народна версія походження грому: Перун б'є чорта, що заховався у камені; граду — чорнокнижник (градовик) заморожує воду і з великого мішка сипле на землю, щоб заподіяти шкоду.
У цій групі легенд часто використовується прийом метаморфози. Етіологічні мотиви, як і прийом метаморфози, використовуються й в інших жанрах народного епосу (наприклад, поширені баладні сюжети на зразок невістки-тополі). У легендарному епосі найчастіше зустрічається чудодійне перетворення у квіти (пара закоханих, довідавшись, Що вони — брат і сестра, і тому не можуть одружитись, перетворюються у квітку, що цвіте одночасно синім та жовтим цвітом, — Іван та Мар'я. Походження білого латаття пояснюється загибеллю дівчат, котрі вирішили втопитися в річці, щоб не стати татарськими половинками та ін.); птахи (хвора мати, не дочекавшись від дітей води, перетворюється зозулею; дружина, чоловік якої загинув у битві з татарами, стає чайкою; дівчина, яка відмовилася перейняти від матері чаклунський дар, стає ластівкою і т. ін. — в усіх цих сюжетах збереглося давнє анімістичне уявлення про душу у вигляді птаха). Рідше зустрічаються метаморфози у скелю, озеро, ліс у легендах локального (реґіонального) змісту. Ряд етіологічних легенд пояснює походження рослин чи тварин метаморфозами не самої людини, а її сліз (квітка стокроток — материнські
