Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик

Зв'язок казкової прози із демонологією виявляється в образах демонічних істот — чудовиськ, залежних мерців, чаклунів, магів тощо та описах їхніх дій. Героєві доводиться боротися проти зміїв, чарівників, чортів, які, з християнської точки зору, є втіленням нечистої, ворожої людині сили. Зрідка у творах трапляються розгорнуті демонологічні картини чи такі епізоди, як у казці «Царівна-відьма», де головна героїня щоночі йде в темний лісовий дім на оргію, а після своєї смерті щоночі встає в церкві з труни і з'їдає царського воїна-вартового. Лише одному воякові за допомогою поради дідуся вдається вести двобій з нею та її «помічниками» і вигнати з неї нечистого. Демонологічними мотивами зустрічі з чортом, відьмою, подорожі до пекла окремі тексти уподібнюються до легенд, бувальщин та пізніших за походженням соціально-побутових казок.

Чарівні казки тісно пов'язані з іншими казковими жанровими різновидами. До тваринного епосу вони подібні образами тварин-помічників, що вміють розмовляти, діють на користь людині, впливають на її долю. Найпоширенішими тут є тварини, птахи, земноводні, плазуни, культи яких існували у праслов'ян. Із кумулятивною казкою вони перегукуються і на рівні структури, і на рівні художньо-поетичних засобів. Елементами кумуляції є ланцюги зустрічей головного героя з представниками природи; з мешканцями лісу (коли одна чаклунка посилає його до своєї старшої сестри, та, у свою чергу, посилає до ще старшої сестри і т. д.), коли до героя в його подорожі по черзі приєднуються Скороход, Слухало, Стрілець, Об'їдайло, Обпивайло, Морозко та ін. їх введення в оповідь відбувається за законами кумулятивної казки, часто за допомогою діалогів, які щоразу повторюються. Подібні діалоги зустрічаються у картинах змієборства: «Слухай, ти, — говорить змій, — у тебе батько був?» — «Був.» — «Воли в нього були?» — «Були.» — «Орав він?» — «Орав.» — «А давав відпочивать?» — «Давав.» — «Ну, давай і ми відпочинемо». Героїкою та драматизмом, системою художніх засобів та прийомів чарівні казки споріднені з героїчним епосом (билинами, думами, легендами), а багатьма епічними, сюжетно-композиційними елементами, реалістичними картинами — з народною неказковою прозою. Чітко простежується вкраплення у казкову оповідь текстів малих жанрів — приказок та прислів'їв, приповідок, афоризмів, привітальних та прощальних формул, які збагачують структуру твору і посилюють колоритність його мови.

Чарівна казка як жанр є своєрідною контамінацією інших жанрів (від лат. contaminatio — змішання). Увібравши в себе елементи давніх та сучасних їй фольклорних різновидів, вона водночас стала основою та джерелом розвитку інших народнопоетичних жанрів. Будучи надзвичайно живучою, чарівна казка, яка на слов'янських землях зародилася задовго до християнської епохи (про що свідчить надмірне переповнення її язичницькими культовими елементами, поглядами на життя, мораль та людські стосунки), донесла до наших днів відлуння прадавніх вірувань, уявлень і традицій наших предків.

Соціально-побутова казка — пізніший за походженням жанровий різновид цієї епічної групи, що й зумовлює її особливості. Вона виникла в період уже розвинених суспільних відносин, що характеризувалися чітко вираженою ієрархічною розшарованістю народу, ф. Колесса у своїй класифікації називає цей жанровий різновид новелою, вважаючи, що «новела— це оповідання, основане на Побутовому підкладі, ...часом пройняте тенденцією соціальною, рідше національно-політичною або церковно-конфесійною (віросповідною)». Новелами ці казки називав і В. Гнатюк, вважаючи їх відмінними від власне казок: «1) всі казки дуже старинні і поставали в часах на кілька тисяч літ перед Христом; 2) всі казки мандрівні; 3) всі казки пересипані фантастичним елементом і коли б його вилучено з них, вони перестали би бути казками. До новел не можна сих прикмет прикласти».

Продовживши народно-епічну традицію, соціально-побутова казка увібрала елементи інших різновидів — тваринного та героїчного епосу. Та поступово у ній стирається вплив давніх культів. Тотемічні погляди зберігаються лише у формі образів тварин-помічників (як у ряді казок про бідного та багатого брата, де ластівка, змія, бджоли чи ін. тварини допомагають знедоленому в біді, карають злотворця). Анімістичні уявлення втілюються в антропоморфні образи Правди, Кривди, Долі, Недолі, Щастя, Злиднів тощо.

Проте цей жанровий різновид набуває нових характеристик, головною з яких є комізм — гумор, іронія та сарказм. «Те, що у фантастичній казці сприймалося як чудесне, проте цілком суголосне законам чарівного світу, у побутовій стає джерелом сміху через невідповідність законам реального буття».

Особливого значення тут набуває типізація. Кожен персонаж — тип, представник верстви, до якої він належить.

Існує кілька поглядів щодо походження соціально-побутової казки. Одні вважають, що цей жанровий різновид виник на основі чарівної казки, оскільки сюжети ряду чарівних казок пізнього походження будуються на конфлікті між мачухою та пасербицею; є твори, що відображають сімейні чвари та непорозуміння, міжособистісні конфлікти. На думку інших, соціально-побутова казка сформувалась як самостійний жанр, що згодом увібрав фантастичні та чарівні елементи. Але безперечним є тісний зв'язок цих різновидів: «у процесі функціонування і передачі у традиції казкового тексту відбувається постійне варіювання, міжжанрова та внутріжанрова дифузія, в результаті чого виникають нові тексти, що займають проміжне місце між фантастичною та побутовою казкою... При цьому окремі варіанти можуть наближатися до фантастичних, інші — до побутових казок».

Усе-таки між цими жанровими різновидами є значна різниця. Кожна соціально-побутова казка містить менше епізодів, ніж чарівна, у ній сутність образів розкривається у конкретній дії або через діалоги. Окрім того, «від чарівних казок вони відрізняються відсутністю надприродного. У них нема чарівних предметів, духів...» чудесного народження героїв і всього того, що становить основний зміст чарівних казок... Надзвичайне в них зустрічається, але воно наче втиснуто в орбіту звичайного буденного життя і забарвлено комічно... Якщо у чарівній казці про це говориться з жахом, то в новелістичній це просто дивує».

Важливим чинником формування та розвитку соціально-побутових казок стали літературні запозичення. У 13 ст. в народну словесність почали входити теми та сюжети тогочасної літератури не лише слов'янської, а й візантійської, загальноєвропейської, азійської. Пізніше цьому сприяв розвиток ораторської прози та діяльність мандрівних дяків, які через «постійні зв'язки з народними низами сприяли активному засвоєнню ними народної поетичної творчості