Українська усна народна творчість - Мар'яна Б. Лановик
Переважно у казках не збережений текст замовляння чи заклят-тя — фіксується лише результат його дії. Нерідко промовляння магічних формул супроводжується виконанням певних ритуалів: спалюванням волосся (однієї чи кількох волосин), крила комахи, пір'їни, риб'ячої луски, прокручуванням перстеня чи перенесенням його з руки на руку. У цьому виявляються перегуки давніх казкових зразків із жанрами та формами магії.
Поширеним є теж мотив магічного впливу на людину за допомогою різноманітних предметів (нашіптаних чи вимочених у чаклунському напої яблук; зачарованих коралів, гребінців, шпильок, хустин, перстенів тощо), отриманих від старих чаклунок чи чаклунів. Під дією цих речей герой чи героїня вмирає, засинає непробудним сном, перетворюється у тварину чи пташку, забуває своє минуле чи плани на майбутнє, змінює свої рішення на користь антигероя, змінюється внутрішньо (в морально-етичному плані) чи зовні (іноді позитивний персонаж набуває зовнішності негативного героя і навпаки — ворог уподібнюється до побратима). Усі мотиви будь-якого перетворення мають магічне підґрунтя.
Чарівні предмети, подаровані героєві доброзичливими старцями, допомагають йому: чаклунський напій додає сили; клубок ниток котиться, вказуючи шлях; меч сам рубає ворогів; перстень виконує бажання; помах хустиною будує міст, палац тощо. Таким чином, чарівними помічниками героя виступають жерці його племені, а злі чаклуни — жерцями-чужинцями, що захищають інші інтереси. З магією слідів пов'язаний мотив про те, що, напившись води зі сліду тварини, людина перетворюється у відповідну тварину. Частим є мотив пиття диво-напою, який асоціюється з п'янким трунком обряду ініціації чи ритуальної трапези, що «переносить» людину у потойбіччя. Тому оповідач нерідко натякає, що уникав пити цей напиток: «І я там був, мед-вино пив. По бороді текло, а в роті не було».
Із системою магії пов'язаний також інший древній жанр, представлений у казках, — ворожіння, який супроводжується використанням чаклунських атрибутів — скла, воску, кришталю, вогню, води тощо. Персонажі провіщають долю через сни, дзеркала (які, на думку дослідників, є символом неба), але, найчастіше, — через чарівні предмети: якщо гілка, посаджена героєм, зеленіє, — значить він живий, всохла — він помер; якщо його меч чистий — він у безпеці, поржавів — у біді, покрився потом — втрачає сили, покрився кров'ю — гине; якщо рукавиця, залишена героєм, суха — він повен сили, якщо з неї капає піт — втомився у бою, якщо з неї капає кров — ворог перемагає його. Так, за законами гомеопатичної магії предмет героя є втіленням стану свого власника. Зустрічаються й приклади опису чорної магії: «Дивиться у вікно, а там одні відьми: дріт прядуть, олово зливають, на бобах ворожать. А одна з них сліпає над картами... Відьма, що сліпала над картами, шептала собі під ніс: — Карта показує, що якийсь леґінь убив мого чоловіка і забрав сонце. Я тому легіневі віку вкоротаю! Стану грушею серед поля. Як він буде їхати і з'їсть одну грушку, то подавиться!» («Про легіня, що повернув людям сонце, місяць і зорі»). З магічної системи запозичені також фрази на зразок «тридев'яте» чи «тридесяте», оскільки на багатьох територіях ворожили тричі по дев'ять або тричі по десять; у Андріївських ворожіннях тридев'ятий кілок у тині обв'язували хусткою або прикрашали стрічкою. Тому «тридев'яте царство» сприймається як магічне місце, особлива територія. Частими у народному казковому епосі є образи гадинниць, або лише вказується, що головним героїням у виконанні певних дій допомагають гадюки, змії, вужі, ящірки і т. ін., які сповзаються на їхній свист.
Свідченням дохристиянського походження казок є те, що магія та чаклунство тут не розглядаються з біблійної точки зору як один з найстрашніших гріхів: люди у казках часто звертаються за порадою до чарівників, чаклунів, знахарів. У казці «Ох» батько віддає сина на науку до лісового чарівника, де той упродовж років набуває магічних знань та вмінь. Але його «вчитель» вороже ставиться і до батька (не віддає сина), і до учня (коли той потрапляє на волю, намагається повернути його чи знищити). Нерідко герой, навчившись чи вивідавши магічні секрети хитрістю, сам набуває чаклунських здібностей. Поширений в українському казковому епосі мотив набуття героєм магічних здібностей через прочитання чарівної книжки. Власники таких книг, як справжні маги, тримають секрети магії у таємниці. Тому дідо-чаклун із казки «Про хлопця, який прочитав чарівну книгу» погоджується взяти на роботу лише того, хто не вміє ні читати, ні писати. Герой обдурює старого і наймається витирати порох із його книжок: «Протирає книжки, читає їх. А то всі книжки були для ворожіння. У одній чорним по білому написано, як перетворюватись у таку звірку, яку хочеш...» З традицією ремісничих союзів пов'язані мотиви вивідування таємниць ковалів, шевців, майстрів, музикантів тощо. Герой нерідко вирушає в далеку дорогу, щоб знайти відповідь на питання про чарівні здібності майстрів чи самому здобути незвичайні вміння.
Багато подій, вчинків, епізодів, відображених у казках, носять магічний (інколи жертовний) характер. Заради досягнення мети, герой повинен пожертвувати (принести у жертву) деревом (треба його зрубати, Щоб досягти скарб), твариною (треба її вбити, щоб досягти те, що знаходиться всередині в ній), частиною свого тіла (відрубати свій палець, Руку, вухо, вибрати око), навіть віддати в жертву свою дитину (часто ще ненароджену, або про яку герой ще не знає) чудовиськові, змієві, морському чи лісовому цареві — чаклунові; нерідко батько свідомо відводить свою дитину в ліс, залишаючи її там як здобич для диких звірів. Більшість дослідників усі ці мотиви пов'язують з ритуалом ініціації.
Чари виповнюють усе життя казкових персонажів. Наприклад, бездітна жінка народжує дитину, з'ївши горошину чи кілька горошин («Котигорошко», «Котигорошки»); біб («Бобик») чи м'ясо диво-риби (цей мотив перегукується з повір'ям про те, що зловлена на Благовіщення щука має чудодійну силу); із дерева виколисує
