Таємний агент Микола Гоголь - Петро Кралюк
Якщо відкинути карикатурність цієї оповіді, мимоволі виникає питання, чи не є це зображенням «крамольних розмов», які вели польські шляхтичі, готуючись до «наїзду» — Листопадового повстання. У його підготовці й організації помітну роль відігравали католицькі священнослужителі. Тому й Гоголь зображує ксьондза як одного з організаторів наїзду. Цікавими є й слова про «пограничну дорогу». Шумськ, Дубно, Радивилів саме знаходилися неподалік від російсько-австрійського кордону.
«Страшна помста» якраз писалася під час цього повстання або невдовзі після нього. Звідси антипольська спрямованість твору. І водночас — враження від волинської подорожі письменника, коли йому доводилося спілкуватися з місцевими шляхтичами. Найбільш безпосередньо ці враження відбилися у «Страшній помсті», потім «переосмислено» — у «Тарасі Бульбі». Показово, що відомий критик Віссаріон Бєлінський пов’язував між собою ці два твори. І мав рацію.
Ще один можливий натяк на волинську подорож Гоголя міститься в «Тарасі Бульбі»: це згадки про так званого ковенського воєводу, батька польської панночки, в яку закохався Андрій. Насправді жодних ковенських воєвод ніколи не існувало. А Ковно (Каунас) було невеликим містечком на теренах Литви. Однак, прямуючи з Петербурга на Волинь і назад, Гоголь, можливо, проїздив через Ковно. У нього могли з’явитися певні враження від міста і він вирішив по-своєму відобразити їх у «Тарасові Бульбі».
Під час Листопадового повстання ймовірний вербувальник Гоголя для роботи в ІІІ Відділенні Булгарін був обласканий царем. Уже говорилося, що йому був подарований дорогий перстень з діамантом. Хоча перед цим Булгарін опинився в неласці і його навіть хотіли відрядити служити в козацькі війська. А в новій ситуації він виявився цінним кадром. Кар’єра Гоголя також у цей час різко йде вгору. Він із нікому не відомого прибульця стає помітною особою в Петербурзі: опиняється на державній службі, знайомиться з представниками столичної культурної еліти. Згодом з’являються «Вечори на хуторі біля Диканьки», завдяки яким Гоголь стає зіркою тогочасної російської літератури. Чи не посприяли цьому його шефи з ІІІ Відділення?
Гоголь міг стати для них цінним інформатором, доносячи про те, що робилося в середовищі російської культурної еліти. Агентурну роботу Гоголя видають його знакові твори — «Ревізор» та «Мертві душі». Там описуються речі, якими опікувалася таємна поліція в Російській імперії.
Взагалі навколо «Ревізора» відбувалося чимало дивних речей. Твір, у якому критикувалися імперські порядки і який негативно сприймався в урядових колах, чомусь був підтриманий царем Миколою І. Саме після появи «Ревізора» Гоголь виїздить за кордон, отримавши грошову допомогу від государині-імператриці й царя-батюшки. Чи не «засвітив» себе письменник «Ревізором» у середовищі петербурзького істеблішменту? Чи не тому 1836 року його відряджають до Європи — попрацювати в середовищі польських емігрантів? Те, що він з ними спілкувався, великим секретом не було. Якби такі речі чинив простий обиватель Російської імперії, не агент ІІІ Відділення, до нього, певно, з боку царської влади виникли б великі претензії. Але до Гоголя претензій не було.
Звісно, царська охранка, як і будь-яка таємна поліція, намагалася не «світити» своїх агентів, особливо агентів цінних. Тому знайти прямі докази співпраці Гоголя з ІІІ-ім Відділенням проблематично. Але є свідчення Булгаріна, є чимало загадкових моментів біографії письменника. Зрештою, є його твори. Останні — це зашифрована біографія автора. Просто їх треба розшифрувати.
Чи вдавався Гоголь до плагіату?
В останні місяці перед повстанням декабристів Кондратій Рилєєв, який був одним із його організаторів і учасників, почав працювати над драмою «Богдан Хмельницький». Цей твір писався майже одночасно з трагедією Олександра Пушкіна «Борис Годунов». Поети добре зналися. І, звісно, могли бути в курсі творчих планів один одного. І «Богдан Хмельницький», і «Борис Годунов» замислювалися як широкі епічні полотна, що ображували переломні моменти історії. Рилєєв усе-таки мислив історію України як частину історії Великої Русі.
Ще перед написанням драми Рилєєв звертався до теми Хмельниччини. У його циклі дум, де в поетичній формі викладалася історія Русі, була й дума «Богдан Хмельницький». Сюжет останньої — романтична історія кохання козацького провідника та дружини чигиринського підстарости Даніеля Чаплинського, яка ніби визволила Хмельницького з тюрми. Ця легенда мала поширення в козацькому літописанні. Драма ж «Богдан Хмельницький», звісно, планувалася як більш широке полотно, де мала бути показана боротьба козацького гетьмана за свободу України. Її навіть можна було сприймати як алегорію боротьби проти тиранії — це питання було актуальним для Рилєєва і його соратників.
Проте Рилєєв устиг написати лише «Пролог» задуманого епічного твору. Дія «Прологу» відбувається на площі в Чигирині. На ній зібралися місцеві жителі, що просять єврея Янкеля, який узяв в оренду їхню церкву, відчинити храм. Однак Янкель не хоче цього робити, вимагаючи грошей. Це обурює чигиринців, які ладні застосувати до нього силу.
Один із героїв «Прологу», Юрко, говорить таке:
…Всё отнято у нас: права, уряды,
Имения, и даже церкви наши
Ограблены погаными жидами,
Священные сосуды перелиты
В подсвечники для грешных их суббот,
А ризы пышные жидовки
Употребить дерзнули на одежду.
Причиною цих бід Юрко бачить не стільки діяння зовнішніх ворогів, скільки покірність самих українців. Він говорить:
Нет, нет, поверь, создатель зла не хочет;
Не он, не он виной бед Украины,
Но мы с своим терпением воловьим.
Нет головы, нет гетмана у нас.
При прочитанні «Прологу» мимоволі напрошуються певні паралелі з «Тарасом Бульбою». Передусім упадає у вічі ім’я негативного персонажа — Янкель.
